Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №404 від 09.07.2009p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Точка зору

Василь Червоній – дві сторони однієї медалі

Аналізуючи шлях Василя ЧЕРВОНІЯ у політиці, слід визнати - він був значною особистістю в національно-демократичному таборі української політики та вагомим гравцем на регіональному рівні.

Дебютував у громадському житті пан Червоній наприкінці вісімдесятих у Товаристві української мови. Ця громадська організація була першою ластівкою майбутньої багатопартійності. Однак вступити до її лав наважувалися дуже і дуже сміливі люди. Страх перед могутньою репресивною системою СРСР був і в роки “перебудови” сильним. Перетворення ТУМу в Народний рух і вихід останнього на політичну арену поставив перед його активістами непросту дилему: відкрито воювати з правлячою КПРС, або піти на компроміс із системою, аби не наражати на небезпеку демократичні завоювання, “подаровані” Михайлом Горбачовим. Червоній був одним із найбезкомпромісніших рухівців того періоду. Він виступав на мітингах, у дискусіях знаходив аргументи, які ставили в глухий кут його опонентів з правлячої партії, і дуже скоро апаратник з “Азоту” став фігурою знаковою та популярною. Тому перемога Василя Михайловича Червонія на виборах до Верховної Ради УРСР у 1990 році була абсолютно закономірним явищем.

Червоній разом з іншими рухівцями активно боровся за вихід України зі складу СРСР. Однак коли це сталося, виявилося, що взяти владу вони не в змозі. Рух почав перетворюватися у партію. У першій половині дев’яностих Василь Червоній енергійно взявся за церковні справи. Однак саме ця боротьба і коштувала йому та й усьому Руху голосів багатьох українців, вся провина яких була у тому, що вони ходять у “московську” церкву. Розкол між православними не подолано і досі, але дуже рідко можна побачити типові картини дев’яностих - групи віруючих, які через кордон міліції матюкають один одного під церковними стінами... З іншого боку, саме завдяки енергії покійного Василя Червонія в Рівному з’явився чудовий Свято-Покровський собор у центрі Рівного.

На першу половину дев’яностих припадають і перші конфлікти Червонія з місцевими ЗМІ. Журналісти газет тоді добре “протоптали стежку” до місцевих судів, де їм доводилося відбиватися від нескінченних звинувачень нардепа. Іноді ця боротьба нагадувала популярні в ці часи мексиканські серіали. Проте Василь Червоній у 1994 році повторно обирається до парламенту, а за Рівненщиною закріплюється кліше “рухівського регіону”. У 1998 році Василь Михайлович вперше зазнає нищівної поразки на виборах. Він програв Вікторові Чайці перегони за посаду міського голови Рівного. Напевно, тоді автор вперше побачив Червонія розгубленим. Дійсно, програти колишньому “червоному меру”, “москалю”, який, до того ж, і українською мовою володів досить посередньо, - для популярного політика Василя Червонія це був ляпас. Однак, маючи третій депутатський мандат, він все більше сил присвячує законотворчій діяльності.

Наступний етап в житті покійного був пов’язаний з розколом РУХу. Цей складний, трагічний та до кінця і сьогодні не вивчений процес привів до розвалу наймогутнішу націонал-демократичну партію України та до появи на її руїнах двох не вельми потужних партій НРУ та УНП. Червоній зайняв у цьому конфлікті сторону опонентів В’ячеслава Чорновола, однак від усіх цих подій саме Василь Михайлович більше всього і програв. “Зірковий час” Червонія настав під час “помаранчевої революції”. Будучи керівником регіонального передвиборчого штабу Ющенка, Червоній зробив все можливе та неможливе для перемоги на виборах “помаранчевого кандидата”. Під час “майдану” Червоній працював ледве не по 24 години на добу, забезпечуючи учасників цих подій усім необхідним.

Призначення покійного головою облдержадміністрації стало логічним кроком нового президента. Характеризуючи досить недовгу працю Червонія на цій посаді, слід відзначити, що він проявив себе як поміркований політик, більшість його кадрових призначень були вдалими і, що важливо, політично незаангажованими. Хоча треба зауважити - відсутність досвіду господарника дуже шкодила Василю Червонію на цій посаді.

Після раптового звільнення Червоній більше не прагнув отримати мандат депутата парламенту, а присвятив себе зміцненню обласної організації УНП. Тут він досяг серйозних успіхів. Якщо на загальнодержавному рівні ця партія маловпливова, то в області фракції УНП стали третьою силою, досить вагомо відстоюючи свої позиції в радах.

Так вже сталося, що перемоги в житті Василя Червонія йшли поряд із невдачами. До останніх можна віднести його участь у мерських виборах 2008 року. Тут він повторив помилку 1998 року. Політик Червоній боровся з досвідченим господарником Хомком. Результат був прогнозований - поразка політика.

До честі покійного, він спокійно поставився до результатів голосування, і продовжив працювати... Коли минулої суботи надійшла звістка про його трагічну загибель, стало дуже шкода, що так рано пішов з життя цей дійсно непересічний політик, громадський та церковний діяч. Хай земля йому буде пухом.

09.07.2009Володимир КОНЄВ



Рівне-Ракурс №10 від 09.07.2009p. 
На головну сторінку