Ден Сяо Яценюк

Більш цікавими виявилися економічні і соціальні “видіння” наймолодшого претендента в президенти Арсенія Яценюка. Арсеній, незважаючи на спроби опонентів виманити у нього секрети соціально-економічної програми, довго мовчав. І от несподівано в інтерв’ю журналу “Корреспондент” 31 липня виклав усе. А після цього повторює ці ідеї в кожному регіоні.

Що ж планує Яценюк? “Перше, з чого я почну, - це нова індустріалізація країни. Інфраструктура у вигляді будов, дороги автомобільні, залізниці, мости, аеропорти, все інше - будова… Будемо будувати нові атомні електростанції. Я не бачу поки іншого виходу, як замінити дорогий газ і чим його замінити… Нові заводи… Ще - про село. Нам треба організувати наше сільське господарство промисловим чином. Це задасть й іншу якість життя на селі… Третя мета - відновлення здорового і освіченого населення. Нам потрібно заново спроектувати і побудувати системи освіти і охорони здоров’я. Вони мають бути якісними і безплатними… І четвертий пункт - боєздатна, сильна армія”, - сказав Яценюк в інтерв’ю журналу “Корреспондент”.

Для пересічного українця ніби зрозуміло. Особливо тим людям, яким за 50, і які пам’ятають радянську індустрію - велетенські заводи ВПК, радгоспи і колгоспи з десятками тисяч гектарів землі тощо.

Мені ж видалося, що подібне я вже десь чув - індустріалізація, село, освіта й армія. Попорпавшись в історичній літературі, був вражений. Виявляється, Арсеній - не сам такий мудрець. Він “запозичив” соціально-економічну програму в інших (чи то його політичні технологи вчилися на історичних факультетах). Джерелом соціально-економічного “вчення” наймолодшого кандидата в президенти України Арсенія Яценюка, який задекларував себе лібералом, демократом, євроінтегратором, освіченим інтелігентом стала програма одного з вождів комуністичної революції у Китаї, начальника Генерального штабу Народно-визвольної армії Китаю Ден Сяопіна, проголошена у грудні 1978 року на пленумі ЦК Компартії Китаю. Документ мав назву програми соціально-економічної модернізації КНР. Її метою було створення “соціалізму з китайською специфікою” шляхом реформування промисловості, сільського господарства, освіти і науки та сфери національної оборони (так звані “чотири модернізації” Китаю, які охоплювали ті ж сфери, що передбачені у програмі Яценюка). От тобі і євроінтегратор з демократом укупі… А “позичив” програму у китайського комуністичного генерала.

Втім, “позичити” можна було би й у кума, свата чи брата, якби не одне “але”…

Програма чотирьох модернізацій Китаю ухвалювалася після кількох десятиліть мао-їстського “великого стрибка”, коли в країні були створені тисячі примітивних доменних печей для виплавки чавуну - навіть у вузах та бібліотеках, відмінено оплату праці, створено “народні комуни” - великі воєнізовані колективні господарства на селі, а в селян забрали навіть курей, котів і миски з ложками - усе націоналізували. “Чотири модернізації” Ден Сяопіна мали на меті подолати ці “успіхи” і з цим завданням вони впоралися. Але це було характерно для Китаю кінця 70-х років минулого століття - величезної, мілітаризованої, але вкрай провінційної, бідної і відсталої країни.

А Україна початку ХХІ століття - це хоча й не найрозвиненіша країна Європи, з масою соціальних і економічних проблем, але це демократична держава із засадами ринкової економіки, яка не надто відстала від таких країн Євросоюзу як Польща, Литва, Румунія чи Болгарія. І доріг та мостів, і залізниць та електростанцій у нас вистачає, і заводів теж, хоча частина з них і потребує реконструкції чи ремонту. І бізнес малий та середній у містах та селах у нас розвивається - не треба починати з “нуля”, як у Китаї кінця 70-х. Так що перед тим, як “позичити” якісь ідеї, Арсеній мав хоча би вивчити умови і обставини, в яких вони діяли. А то з таким самим успіхом можна спробувати в Україні демонтувати систему апартеїду, як у Південно-Африканській Республіці початку 90-х років чи змінити назви місяців - як у Туркменистані початку 2000-х. Теж певні модернізації з національним колоритом. Але чи потребуємо ми їх?

Навіщо ж тоді було бути міністром економіки, міністром закордонних справ і навіть Головою Верховної Ради - другою людиною в державі, щоби, йдучи на президентські вибори як “молода надія нації”, вкрасти (назвемо речі своїми іменами) у членів китайського комуністичного ЦК економічну програму 30-літньої давності і видавати її за свою - передову і прогресивну.