Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №423 від 26.11.2009p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Згадуючи літо

Одеські катакомби

Одеські катакомби

Таємниці підземних лабіринтів

Ось так непомітно підкралася зима. Здається, що відпустка була колись давним-давно, ледь не в минулому житті. За вікном - чи то дощ, чи то мокрий сніг. На душі, до речі, така ж синоптична ситуація. Тож саме впору пригадати літні дні, та все, що з ними пов’язано!

У той час, коли курортники насолоджувалися усіма принадами Чорного моря - купалися, ніжилися на сонечку, кілограмами споживали південні фрукти, ми з друзями вирішили урізноманітнити свій відпочинок, і вирушили на екскурсію. Та не куди-небудь, а до славетних, оспіваних ще Лесею Українкою, Одеських катакомб!

Без експериментів!

Побачити ж на власні очі ми змогли тільки два кілометри катакомб неподалік Одеси. Але нам цього вистачило, - настільки ми були вражені. При вході до підземних лабіринтів екскурсовод дала нам кілька порад. Насамперед, варто було слідувати тільки за провідником, і ні в якому разі не заходити до сусідніх коридорів. “Вже були випадки, коли люди губилися, тож не варто експериментувати!” - зазначила екскурсовод.

Тож ми спустилися під землю. Відчуття хвилюючі. По-перше, коридори не освітлювалися, і єдиним джерелом світла був ліхтар провідника. По-друге, ширина ходів була приблизно метр, висота - три-чотири метри. Здавалося, що кам’яні глиби (дарма, що черепашник - легкий та пористий матеріал) нависали над нами, ніби хотіли нас задавити. Саме в таких ситуаціях, мабуть, людина не вважає вже себе найголовнішою та наймогутнішою в цьому світі.

Місце укриття партизанів

Ще на поверхні екскурсовод повідомила нам про призначення даних катакомб. Ну, зрозуміло, що їх спочатку використовували для добування черепашнику, але потім, коли запаси будівельного матеріалу вичерпалися, або їх не можна було видобувати з точки зору безпеки, ці підземні ходи почали використовуватися за різним призначенням. Відомо чимало випадків, коли в цих ходах переховувалися работорговці, злодії, контрабандисти. Але свою героїчну славу ці катакомби здобули саме завдяки тому, що тут було місце укриття партизанів під час Великої Вітчизняної війни.

І ось на глибині метрів десяти під землею ми побачили справжнє містечко. Вздовж коридорів тягнулися так звані кухні, із виробленими у стінах печами. Над такими саморобними плитами висіли дерев’яні полички із різноманітним кухонним начинням: черпаками, мисками, склянками. Показали нам навіть жорна, на яких мололи пшеницю для хліба. Воду партизани добували з власного колодязя. Варто тільки уявити, яких зусиль доклали ці мужні вояки, щоб прокопати кілька кілометрів вглиб, і бути з водою. Хтось із екскурсантів кидає в колодязь камінчик, він гучно вдаряється об каміння. Дарма - вода звідси вже давно пішла - колодязь сухий!

Далі ми бачимо своєрідні продовгуваті вирубки в стінах, вистелені сухим очеретом. Тут партизани спали. Жінки окремо, чоловіки - окремо. Війна була, не до романтичних пригод.

Коли траплялося, що хтось із партизанів захворів, їх розміщували в окремо вирубаному так званому ізоляторі, на металічних ліжках. Ходу до лазарету ми б і не помітили, так він замаскований. Екскурсовод розповів, що не так давно тут знімали один із випусків передачі “Битва екстрасенсів”, і завданням для учасників було знайти саме цю кімнату-лазарет.

- Не всі впоралиця з цим завданням, - гордо зазначила провідник, - ці ходи потрібно знати достеменно!

Мали партизани і так звану кімнату-купальню, де головним був величезний чан із водою. Нашу увагу привернув одяг, який висів на мотузці над цим чаном. Невже настільки це було необхідним? А пояснювався цей момент дуже просто. Справа у тому, що кожного дня, лягаючи спати, партизани розвішували свій одяг просушитися, адже запах сирості підземелля там, на поверхні, міг видати їх.

Ой, чимало ще побачили ми в катакомбах. Книги не вистачило б описати. Показали нам і кімнату головного командира партизанів, засекречену, звісно. І кімнату переговорів, де партизани планували свої наступні операції. І кімнату пам’яті, де з каменю були висічені долоні, а в них постійно стояла лампа з вогнем, вогнем вічної пам’яті тих, хто пішов, захищаючи Батьківщину…

Всього побачили ми. Ножі для видобутку черепашнику, зброю, предмети побуту, фотокартки, малюнки на стіні, навіть маленьке люстерко. Торкаючись речей партизанів, ми ніби наближалися до того воєнного часу. Серце завмирало...

Та екскурсія закінчилися. Не буду приховувати, - ми надзвичайно зраділи тому, що були знову на поверхні землі, що високо в небі світило яскраве сонце. Війна в минулому, але і ми, й наші діти повинні знати про неї. Я впевнена в цьому!

26.11.2009Олена СОНЯХ



Рівне-Ракурс №10 від 26.11.2009p. 
На головну сторінку