“Дежавю”: десь я це вже бачив

Так, сьогодні напруга в суспільстві трохи менша, ніж напередодні “Майдану”, а розрив між кандидатами трохи більший, проте відчуття небезпеки громадянського конфлікту залишилося. Як і п’ять років тому, Україна сьогодні є роз’єднаною у своїх політичних вподобаннях, фактично, навпіл. Це стало прикрим фактом першого туру, а під час другого стало ще більш зрозуміло. Мешканці сходу і заходу нашої унітарної країни бачать своїм президентом різних людей. Таким чином, переможець нинішніх перегонів має всі шанси наступити на ті самі “граблі”, що і Віктор Ющенко. Спроба, хай і не дуже послідовна, стати популярним не лише на заході та в центрі держави, а й на її сході та півдні, призвела до втрати популярності поки ще чинного президента навіть на Галичині.

Проблема зближення електоральних настроїв була зрозумілою ще після виборів 2004 року, і навіть була програма “Схід і Захід разом”. Програма була, а сенсу від неї, як ми бачимо, жодного. Що ж робити? Напевно, нашим партіям, принаймні тим, що претендують на лідерство, варто було б більше уваги приділяти роботі в тих регіонах, де вони непопулярні, а політикам - тим консолідуючим моментам, які є спільними для всіх громадян.

Іншим уроком нинішнього виборчого марафону є те, що все більше громадян хочуть почути та порівняти програми і обіцянки кандидатів. Ті з учасників виборів, хто це зрозумів краще, отримали просто чудові результати. Маю на увазі насамперед Сергія Тігіпка та Арсенія Яценюка. Обидва вони багато уваги приділили популяризації своїх поглядів через засоби масової інформації, і виборці це оцінили.

З іншого боку, діючий президент порівняно мало “світився” у ЗМІ, але дуже багато обіцяв з численних білбордів. Результат - усім відомий. До речі, про білборди. Нашим політикам такий спосіб реклами, схоже, дуже подобається, чому сприяє і падіння цін на розміщення на них. Однак є нюанс - для того, аби цей вид політичної пропаганди не перетворився у вид контрпропаганди, штабістам бажано було б слідкувати за тим, щоб зображення їхніх керівників шматками не відвалювалося зі щитів після кожного більш-менш сильного пориву вітру. Під час цієї кампанії подібні казуси були не рідкість і голосів аж ніяк не додавали.

Подібна ситуація була і з так званими безкоштовними політичними газетами, які масово вкидалися до скриньок громадян. Добре, якщо їх читали, але набагато гірше для замовників і для двірників було те, що після кожного такого агітзаходу біля поштових скриньок валялися десятки викинутих газеток зі слідами взуття на паперових обличчях кандидатів, які прикрашають перші шпальти подібних видань.

Більш розумно було роздавати агітаційний матеріал з наметів, принаймні цей спосіб дає можливість агітаторам поспілкуватися із виборцями та дати пропагандистську літературу тим, хто дійсно її прочитає. Хоча і тут не обійшлося без казусів. Деякі кандидати почали роздавати досить недешеві сувеніри зі своєю символікою потенційним виборцям, що призвело до появ біля наметів цих кандидатів черг і бійок любителів “шари”.

Однак в цілому передвиборча кампанія пройшла доволі спокійно, принаймні на Рівненщині. Результат виборів за даними ЦВК в області склав: за Тимошенко - 76,24 відсотка, за Януковича - 18,91. Результат - прогнозований і традиційно далекий від середньоукраїнського показника. Все, як п’ять років тому, тільки тоді прізвище одного з кандидатів було інше, але це вже - деталі.