Вона залишиться у моєму серці назавжди

- Не підкидай більше, Павле, і так спекотно, - зупинила чоловіка Настя, коли той приніс до грубки ще кілька березових полін. - Ходімо краще спати, а Оксана хай ще раз подумає про те, що я сказала, - холодно мовила жінка й зачинила за собою двері вітальні.

Оксані й справді було над чим замислитись. Вона не відводила погляду від вогню, який зараз був для неї у тисячу, навіть більше, разів дорожчий за рідну матір. А все сталося через кохання до Романа, хлопця, з яким уже давно зустрічалася дівчина. Голова її, здавалося, може розірватися від самих лише думок. Хіба ж викинеш хоча б сьогоднішню розмову з матір’ю. Їй і досі печуть ті слова. В голові одна за одною крутяться страшні і болючі фрази: “Я не дозволю віддати єдину доньку за якогось пройдисвіта, - кричала страшенно мати. - Послухай, що про нього в селі говорять, - що він п’яниця і гуляка. Якби ж то тільки балачки були! Я ж на власні очі і не раз бачила, як твого Романа п’яного додому вели”. “Він не такий, як ти думаєш”, - захищала своє кохання Оксана. “Нехай, - продовжувала стара, - але все одно ти з ним не будеш, так і знай. Не встигнеш вийти заміж, як він до іншої побіжить. А не побіжить, то зіп’ється до смерті і на початку своїх найщасливіших літ вдовою зостанешся, тоді побачиш, як одній виховувати дітей, коли всі твої подруги живуть щасливо з чоловіками, а твій п’яниця в сирій землі гнити буде”. Оксана відповісти не змогла, лише залилася слізьми.

Все, що говорила про коханого матір, певною мірою, можна було вважати правдою. Він і справді мав потяг до алкоголю. Але де ж зараз можна знайти непитущого? П’ють практично всі - хто більше, хто менше. Такий світ настав. Але Роман обіцяв Оксані виправитися, забути про спиртне і йти більш рівною життєвою дорогою. Дівчина ні на мить не сумнівалася в його словах, вірила, і тим була щаслива.

Всупереч волі батьків, закохані вирішили побратися, що б не сталося. Їм байдуже було, що говорять люди за їхніми спинами, бо ж не їм разом жити, а Роману й Оксані. Батьки дівчини не змогли переконати її залишити хлопця. При кожній згадці про весілля Настя називала парубка “пройдисвітом”, “гулякою”, “п’я-н-ицею” та іншими подібними словами. Але це ніяк не впливало на стосунки молодих людей. Вони жили не в тому столітті, де доля подружнього життя вирішувалась батьками. Тому невдовзі справили весілля - тихе, спокійне і невеличке. Зібрали найближчих родичів з обох боків і відсвяткували знаменну для молодих подію.

Після весілля життя ішло тихою сімейною дорогою. Не оминала радість і любов серця молодих людей. Раділи кожному дню, кожній хвилині. Роман “виправився” і став справжнім взірцем наслідування для інших чоловіків. Він перестав пити, влаштувався на роботу і почав заощаджувати на квартиру у місті. Сусідські молодиці не раз, іронічно зітхаючи, розмовляли між собою:

- Дивись, - казали, - як Оксана взяла чоловіка в руки. Не п’є, не гуляє, живуть гарно, мов у казці. А до весілля який був?!

Але невдовзі сталося непоправне. Чи-то заздрісні очі людей, чи-то така доля спіткала молодих. Під час пологів молода жінка заснула і більше не прокинулась. Дитину, на жаль, теж врятувати не вдалося…

Роман не знав, що коїться навколо, адже тільки почав по-справжньому жити. Не пам’ятав, як непритомного його поклали на ліжко, де за кілька метрів у тій самій кімнаті лежала в домовині його Оксана. Люди прощалися з дівчиною і крізь сльози дивились на чоловіка, якого обступили близькі, намагаючись привести до тями. Ніхто з присутніх не міг дати вичерпної відповіді, чому саме так сталося, чому горе спіткало саме цю сім’ю. Врешті, останнім прощатися з коханою довелося Роману. Солоні сльози крапали на вбрання молодої дружини. Коли поцілував її вуста, відчув, як далеко вона від нього, як холодом дихає її обличчя. Скільки не намагався розтопити той холод гарячими слізьми, але все було марно. Жоден м’яз покійної не піддався горю чоловіка і не змінив своє положення. Невиразний сум так і залишився на обличчі молодої жінки…

Життя тривало. Але вже не так. Не так ясно вже світило сонце, не таким лагідним здавався вітерець. Не так, як раніше, билося серце, не такі насувались думки. Не таке, врешті-решт, було саме життя. Роман залишився сам у своїй хатині. Встигав і на роботі, і біля дому погосподарювати. Бачила Настя, як бідкається її зять. Де потрібна була жіноча праця - допомагала. Але кожен день не находишся, не надопомагаєшся, літа уже не ті, та й хатина, де проживав Роман, була в іншому кінці села.

Одного разу після довгих роздумів Настя прийшла до Романа з такими словами: “Послухай, синку, я знаю, як тобі важко без жіночої турботи, любові і поваги. Тому була б дуже рада, якби ти одружився вдруге…”

Настя не встигла сказати все, бо помітила, як змінилось обличчя Романа. Через деякий час прорізався тихий голос чоловіка:

- Знаєте, я теж все обдумав, - сказав, зітхаючи молодий вдівець. - Раз Господь послав мені Оксану, то вона залишиться у моєму серці назавжди. Час, що ми прожили його в щасті і в добрі, відвів нам сам Творець. Тому, виходить, саме стільки щасливого життя було подаровано нам у цьому світі, стільки ми заслужили. Не просіть мене шукати іншу жінку, бо в моєму серці Оксана житиме вічно.

Після цих слів Роман схилив додолу голову і тихо заплакав. Настя, нічого не відповівши на слова зятя, зігнувшись, подалась додому. По дорозі вона пригадала слова, які колись сказала доньці про Романа. Як називала його “п’яницею”, “гулякою”, а він виявився зовсім іншим. І не він лежить під сирою землею, а її донька. Стара дала волю сльозам. А в її голові усе крутилося, яке життя буває непередбачуване.