Про те, що з Максимом у неї не буде життя, не раз казала Юлі мати. Вперше вона згадала мамині слова, коли Максим прийшов п’яним і влаштував у домі скандал. Згодом, коли підняв на неї руку, потім – на її матір. Юля плакала, благала Максима схаменутися, адже скоро у них народиться дитина. Але Максима це не зупинило. Одного разу він вдарив її у живіт: «Це – не моя дитина!» – верещав, вирячивши розлючені очі.
…Повернувшись із війни до рідного села, Семен недовго ходив у парубках. Викосила, клята, чоловічого гурту вдосталь – понад сотня односельців залишилася навічно на її фронтах. Отож дівчата, яким випало квітувати саме такої лихої пори, раді були кожному парубкові, який повернувся додому. І не так уже важливо було, чи безногий, чи з контузією – основне, щоб живий! А вдома вже, вірили наші полісянки, і здоров’я повернеться, і рани затягнуться, огорнуті цілющим повітрям рідної землі, і душа втішиться від пам’яті про кожен день виживання під кулями…
Христина тримала в руках лист і не вірила своїм очам. До болю знайомий почерк. Той самий, що й на записці, яку вона досі зберігає. “У тебе таке гарне волосся, немов пшеничне колосся… А очі… Твої очі – наче незабудки. Ти схожа на ромашку. Ніколи не забуду тебе…” – це написав їй Миколка в класі восьмому чи дев’ятому.
Матвій обожнює пакувати валізи, а ще більше любить подорожувати. Весь одяг випрасуваний та охайно поскладаний. Книги, записники, папка з документами, ноутбук – кожна річ має своє місце. Поклавши паперовий пакет із свіжо змеленою кавою, без проблем засуває блискавку валізи. Все готово. Залишилося лише викликати таксі та їхати в аеропорт.
Вже котру ніч Марта не може заснути: минуле знову приходить до неї у снах, у думках, які вужем перетискають їй горло, не дають дихати, стискають за серце. Не розуміла, чому саме тепер те, що сталося більше двох десятків літ, точить свіжою раною. Що б не робила, чи то в хаті, чи на господарці, повертає свій погляд туди, де закінчується межа між її і обійстям Ганни, де виросла і білопінно зацвіла вишенька. Ніхто її там не садив, тому ні Марта, ні Ганна не розуміли, звідки взялося це деревце. Хоча… Жевріє у душі Марти страшна здогадка: ця вишенька – не інакше, як якийсь знак, посланий їй згори, пересторога – покаятися за свій гріх, відкритися нарешті Господу. І Ганні…
Життя, як піаніно… Клавіші чорні, клавіші білі і так поперемінно. Кажуть так люди, але то не про Гафію. В неї, як йде чорна смуга, то чорна, а як біла, то – біла. Життя її вже більше до пір року схоже. Ось тільки порядок змінюється. Почалося з весни і весною закінчилося, а решта, наче зима була. Може, літо десь і проскочило чи осінь, але вона того й не помітила.
Протеїни потрібні не лише спортсменам. Навіть людині, чий «руховий максимум» – щоденний похід у кав’ярню на розі, необхідно приблизно 1,3 грама білка на кожен кілограм ваги. Тобто якщо ви важите 55 кілограмів, на день вам буде потрібно 71,5 грамів білка. Причому щодня позбавляти організм білка не можна: на відміну від жирів і вуглеводів, протеїни у організмі не накопичуються. Ось лише кілька ознак того, що вам бракує протеїнів.
Пані Віра надіялася, що її старша донька Василина після закінчення школи піде на роботу. Тоді в їхній сім’ї, де, крім неї, було ще четверо дівчаток, стане легше жити. Але – ні! Василина зізналася, що чекає дитину і скоро залишить їх дім. У невістки піде, бо так хочуть батьки нареченого, де Олег – єдиний син.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 