Головна (Просто цікава газета) "Рівне-Ракурс"

Кава, дощ і Вона

Дощ стукав у напівсонне вікно. Просився на каву. Дощ був закоханий у Неї. Розумів Її меланхолійний настрій і тихий смуток.

=>>>=

Люблю тих, кого любиш ти

Вагон був вщент наповнений людьми. Кіра обвела його поглядом, але жодного місця не побачила.

=>>>=

«Це – чоловік моєї дружини»

Павло не міг збагнути, чому матір не долюблює невістку. Милу, лагідну Тетянку, доля з якою звела його на дорозі?

=>>>=

«Я знала, що дороги наші зійдуться…»

Через кілька днів виповниться річниця з дня смерті матері Аркадія Петровича, а йому здається, що це було ніби вчора. Рана на серці від важкої втрати ніяк не гоїться, щемить невимовним болем, а спогади про неньку переслідують його і вдень, і вночі. От і нині наснився Аркадію дивний сон. Ніби побачив він матір у квітчастій сукні з розпущеним хвилястим волоссям на якомусь роздоріжжі. Вона усміхалася до нього така вродлива і молода… Насправді ж матір при житті щоранку заплітала волосся тугим віночком і прикривала хустиною.

=>>>=

Чорні жоржини

Квіти літа випещені, виплекані, зігріті сонцем, налиті соками землі. А от квіти осені зовсім інакші, їм дісталась важча доля, грубший хрест… Майже все як у людей. Стояли майори, схожі на солдатиків, такі ж стрункі, молоді, в одну шеренгу, в один рядочок. Стояли майори і мокли, і мерзли, по їхніх кольорових головах лилися сльози неба.

=>>>=

Дощова принцеса

Ольга молила Бога про одне: повернути до життя її єдину доньку, її кровиночку. Та Іринка згасала, мов свічка. Лікарі безпорадно розводили руками. А тут ще ці видіння…

=>>>=

Дерев’яний хрестик

– Я вельми багатий чоловік. Щасливий у Бога, що дожив до ста років і буду помирати при вільній Україні…

=>>>=

Ніхто не знає, як свої гріхи буде спокутувати…

Їй висловлювали співчуття, слова підтримки. Даниїла кивала у відповідь. Але нічого не відчувала. В душі – порожнеча. Сліз не було. Лише зачепили перешіптування родини покійного чоловіка:

=>>>=

Бабині гризоти

Баба гризеться городами. Каже запитати тата, чи виоре цього тижня город, бо скоро має бути дощ. Баба каже не сміятися так багато, бо нині п’ятниця, не можна сміятися, бо в неділю буду плакати. А мені так весело, сама не знаю чому, то все через осінь. На мене осінь так впливає. Розкидаємо разом з бабиним псом Шариком листя з купи в саду, баба вгледіла і свариться, каже, що псу не дивується, бо то пес, а мені таке не пасує вар’ятство, бо я вже велика.

=>>>=

«Полюби мого чоловіка…»

Єва ніколи не бачила моря. Не раз із захопленням розглядала світлини своєї найкращої подруги Світлани, на яких та у дорогому купальнику ніжилася на морському березі. Світлані простіше. Створювати сім’ю вона не спішить, працює сама на себе, тому ні в чому собі не відмовляє, слідкує за модою.

=>>>=