Вони познайомилися в кінці 80их. Віталій, як молодий спеціаліст, вперше приїхав у незнайоме місто. Влаштувався на потужне на той час і добре відоме в Україні підприємство. Працював в конструкторському бюро, мешкав у гуртожитку. Вечорами часто нудьгував. Розваги типу дискотек у місцевому парку його не цікавили. Тож більше часу проводив за читанням книг та переглядом телепередач. Інколи ще ходив у кіно на вечірні сеанси. Під час демонстрації одного із фільмів, він і побачив її. Темноволоса смуглявка відразу привернула його увагу. Навіть у напівтемряві глядацької зали він встиг роздивитися її красу і привабливість. Очевидно, кінострічка також видалася для неї нецікавою, тому що дівчина часто позирала на годинник і перешіптувалася з подругою. Коли ввімкнули світло, Віталій випадково зустрівся очима з незнайомкою. Погляд темних зеленуватих очей пропік його наскрізь.
Начебто і не спала, та все ж знову наснилося рідне село: чепурна батьківська хата, кущ калини під вікном, подвір’я, засіяне мальвами та чорнобривцями, і стара скрипуча гойдалка у дворі, що збереглася ще з часів її дитинства, і на якій пізніше вигойдувала своїх синів. Здається, було це так давно, та й чи було насправді? Всього 3 роки як вона на чужині, а скільки подій трапилося за той час. І, на жаль, невеселих…
На теренах рівненської області створено перший регіональний історичний клуб. У доробках громадської організації вже є кілька томів історії України Для популяризації цієї теми серед молоді, клуб навіть випустив пазли на історичні теми нашої Батьківщини.
Виявляється банки бувають не тільки комерційними, але й благодійними. Так, всеукраїнська благодійна ініціатива Банк добрих справ разом із АБ Укргазбанк та у партнерстві з Фундацією імені князівблагодійників Острозьких й Асоціацією платників податків України вирішили провести просвітницьку роботу та стимулювати місцеві громади до цільової доброчинності. Програма втілюється задля порятунку життя та здоров’я важкохворих людей із малозабезпечених сімей по всій Україні.
Впродовж існування та розвитку української держави українське село завжди відігравало визначну роль, адже так історично склалося, що українці вели осілий спосіб життя, тобто обробляли землю та займалися домашнім господарством. Українське село повсякчас було колискою культури, джерелом харчів для міських жителів та основною сировинною базою для багатьох галузей національного господарства. У різні часи воно переживало різну долю, часто і трагічну (часи колективізації та голодомору), а процеси урбанізації, які стосуються світу в цілому, вимивали найкращі кадри з сільської місцевості, як в радянські часи, так і зараз.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, молодий хлопчина Іван Cаєнко навчаючись у школі пішов працювати на рудник. Далі, як усі хлопці призовного віку, потрапив на фронт. Чи міг тоді мріяти молодий лейтенант, що через 36 років служби в армії стане генерал-майором. Як кажуть, який солдат не мріє стати генералом?
Підполковник у відставці Андрій Моісеєнко пройшов фронтовий шлях Великої Вітчизняної війни від Тули до Праги. За випадком долі, історія двічі пов’язала його життя з нашим містом. Вперше, коли він у 44 році звільняв Рівне від фашистських окупантів, вдруге - коли тут оселився. У свої 89 років ця людина сповнена ентузіазмом, жваво розповідає про військові події, нібито усе було вчора. Напередодні святкування Дня Перемоги колишній командир мінометного взводу гортає сторінки своїх фронтових мемуарів.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, серед добровольців було чимало юнаків, яким ще не виповнилося 18 років, але вони вже рвалися на передову. Історія Людмили Романової унікальна тим, що у віці 16 років вона пішла добровольцем на фронт, а за рік уже була у званні лейтенанта. У свої 87 років Людмила Романова активно займається громадською діяльністю, та вже 21 рік очолює жіночу раду міської ветеранської організації. Фронтові пригоди цієї жінки цілком могли б стати частиною сценарію до захоплюючої кінострічки про війну.
Свій 40-річний ювілей Лікерія вирішила відсвяткувати так, щоб інших завидки брали. Запросила колег по роботі “на природу” в лісочок біля річки, накрила там гарний стіл.
У Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася зустріч з учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, місцевим художником-іконописцем Олександром Лавориком, який працюючи в Гощанському РВВС на посаді міліціонера ВВО в період з 18.05 по 12.06 та з 1.12 по 13.12.1986 р. виконував службові обов’язки з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Під впливом побаченого, пережитого, художник створив серію робіт “Чорнобиль”, яка зберігається в РОКМ. Це сюжетні роботи та портретний цикл учасників ліквідації аварії, написані з натури на місці трагедії.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється