Світлана вийшла заміж в сімнадцять. Її чоловік Василь був на десять років старший за неї. Він повідбивав всіх хлопців, що бігали за Світланою ще зі школи, і попросив її руки.
Олесь прокинувся на світанку, бо серце так заболіло, наче голкою хтось вколов. Чого б це? Чоловік поволі пішов до кухні, випив кухоль води з цукром, так ще його покійна бабуся робила, коли були проблеми з серцем. Як німа тінь знову пошкандибав до спальні. Та заснути вже не міг. Думав про Галину, яка ось-ось мала повернутися з Польщі. Вона вже кілька років їздила туди на сезонні роботи.
Світлана Василівна вже була готова дати команду водію відправлятися, та не було ще однієї вчительки їхньої гімназії. Бачачи, що водій час від часу додає газу, вона винувато промовила:
Сусіди по дачі Павло Іванович та Петро Сидорович спочатку товаришували… Обидва невеликого зросту, кремезні, вже й повнуваті, обидва військові пенсіонери. Чини, щоправда, були невеликі. Як вийшли на пенсію, то так сталося, що будинки побудували поряд.
Наталка саме взяла до рук пилочку для нігтів, як у відділ «Елітних гардин» завернув якийсь чоловік. Окинувши професійним оком, чи потенційний клієнт, вирішила сидіти. Лисий, невисокого зросту і у спортивному костюмі.
Повернувшись із війни до рідного села, Семен недовго ходив у парубках. Викосила, клята, чоловічого гурту вдосталь – понад сотня односельців залишилася навічно на її фронтах. Отож дівчата, яким випало квітувати саме такої лихої пори, раді були кожному парубкові, який повернувся додому. І не так уже важливо було, чи безногий, чи з контузією – основне, щоб живий! А вдома вже, вірили наші полісянки, і здоров’я повернеться, і рани затягнуться, огорнуті цілющим повітрям рідної землі, і душа втішиться від пам’яті про кожен день виживання під кулями…
Матвій обожнює пакувати валізи, а ще більше любить подорожувати. Весь одяг випрасуваний та охайно поскладаний. Книги, записники, папка з документами, ноутбук – кожна річ має своє місце. Поклавши паперовий пакет із свіжо змеленою кавою, без проблем засуває блискавку валізи. Все готово. Залишилося лише викликати таксі та їхати в аеропорт.
Ірина збиралася їхати додому. Доньці Лесі вирішила нічого не казати. Лише натякнула, що готує сюрприз. «Який сюрприз, мамочко?» – улесливо спитала донька. «Якщо скажу, то й сюрпризу не буде, чи не так?» – питанням на питання відповіла Ірина.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється