Кажуть люди, що існує жіноча дружба. Вірю, що вона є. З різних балачок чула, як подруги допомагають одна одній, співчувають, радять. На хорошу коліжанку можна покластися, як на рідну сестру – і в горі, і в радості. Але в моїй історії, яку почула від незнайомої жінки, про інше…
О, Господи! Чи то осіння депресія дається взнаки, чи чоловіча старість наступає? Ну нема ради з тим Борисом. Не чоловік – звір. І це не так, і те недобре, і слова не скажеш, бо нервується, наче пес скажений. А про добро від нього, чи ласку, чи, може, якусь деколи квітку, не говорячи вже про подарунки, й мови не може бути.
Відвідував дитину в таборі, гуляли по території, знайшли телефон. Лежить собі на стежці, теплий ще, напевно тільки що випав з кишені якого-небудь телепня. Спершу хотіли віднести на охорону, але по дорозі вирішили, що можемо і самі зателефонувати за яким небудь номером, з’ясувати ім’я власника, і повернути йому телефон. Так навіть приємніше.
Не мала Ганна звички кудись далеко їздити. Завжди часу було обмаль: то на роботу поспішала, то на господарці поралась. Мирослав, чоловік, шанував дружину. Вину перед Ганною свою відчував. Він був причиною, що доля їх дітьми оминула.
Падав мокрий сніг з дощем. У такий непогожий день не те що їхати кудись не хотілось, а просто виникало бажання не виходити із теплої, затишної кімнати.
Подруги заздрили Наталці, бо та була першою дівчиною на селі: гарно викладена віночком пишна коса, карі променисті очі, гнучкий стан. Хлопці за нею упадали і побоювалися – знали ж, що дуже гордою була дівчина. Коли Наталя вступила до педагогічного інституту, не один парубок зітхав: знайде собі дівчина у місті інтелігента. Куди вже там сільському хлопцеві зрівнятися з ним буде!
— Ви не знаєте часом цієї жінки? Її звати Люся, дівоче прізвище Самійленко, — незнайомка з надією зазирала в очі молодим матусям, що наглядали за малюками в пісочниці, демонструючи старе, ще чорно-біле фото. — Ми з нею разом навчалися, вже багато років не бачились. Але хтось із одногрупників мені сказав, що Люся мешкає на цій вулиці.
Вона зайшла у вагон на одній з невеликих приміських станцій. У руках – букет свіжозрізаного, ледь розквітлого дуже пахучого та білосніжно-білого жасмину.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється