І треба ж було мені так вляпатися?! Хоча в тому більше винна Катька, моя сусідка. То вона мені нарадила, коли я збиралася до санаторію, сказати там, що не маю чоловіка. Був – і загув. Вигнала, бо пиячив. Тобто розлучена.
Якось серед ночі наснився мені сон, що мій благовірний зраджує мені. Я як побачила, що Славко з чужою жінкою обнімається і цілується, відразу закричала і прокинулася. Лежу, плачу, б’ю кулачками свого чоловіка, а він, не розплющуючи очей, погладив мене, обізвав дурепою і далі захропів. Я ж до ранку так і не скліпила повік.
Раніше в усіх селах були школи. Приходимо в клас, сіли. Тут заходить наша учителька. Сіла і ніби сльози витирає. Оля, яка сиділа на передній парті, запитала в неї:
Марта аж зойкнула, коли почула від сина Дмитра, що той хоче одружитися зі своєю колишньою однокласницею Іриною. Чи Дмитро з глузду з’їхав? Після смерті чоловіка Марта й так заледве зводить кінці з кінцями. Сина у виші вчить, і взяти ще в хату ще одну бідосю – вона не може. Іра – сирота. Кілька років тому в автокатастрофі загинули її батьки і бабуся стала опікуном дівчинки, яка страждала вадою серця.
Місто спало в ранкових сутінках, та вже не спалося Орисі. Сьогодні чудовий день у її родині, виходить заміж старша сестра. Усе чомусь падало з рук від хвилювання, неначе не сестра, а вона наречена.
Тепер дорогою ходить вітер і баба Мотря. Вітрові легко. А бабі Мотрі тяжко. Уже восьмий десяток іде. Баба Мотря сумно жартує: «До храму йти з горбка завиграшки. А повертатись назад – наче долю вдовину під гору котити».
Оксані того дня було особливо жаль себе. Ще й вазу дорогу розбила. Ту, що найкраща подруга на весілля їм з Іваном подарувала. Підмітала осколки. Думала про те, що і їхнє життя з Іваном ось так розлітається на друзки. Бо хіба ні? Коли виходила заміж, мріяла про одне, а вийшло зовсім на інше. Від її романтичних ілюзій залишилася хіба що загасла свічка. З того вечора, коли вона придумала вечерю для двох. Спекла тоді торт, витягнула святкову скатертину. Одягнула нову сукню. А Івана, як на зло, не було. Врешті, почула, як підїхав своєю вантажівкою. Кинулася до дверей. Посміхалася: ось, мовляв, поглянь, що я придумала…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється