Максимко не плакав. Та й вже сил не мав. Лише оченята пломеніли, наче іскорки від ватри. Саме в них билося ще життя, а тіло було схоже на ватяну ляльку. Хлопчина сумовито оглядав навислу стелю, мляво вертів головою в бік матері, яка поралася біля печі і пекла паску на Великодні свята. Зацікавлено вловлював відбитки вогню, що гуляли по її зчорнілому обличчю, сивих пасмах колись розкішних кіс.
Було це за часів «сухого закону». Зібралися ми з товаришами на квартирі у Стаса і почали відзначати Великдень. Сам Господар категорично відмовився вживати спиртне до першої зірки, та коли вона зійшла, тут уже його було не спинити, і він швидко нагнав нас за рівнем сп’яніння. Ми так добряче навідзначалися, що бухло закінчилося. Потягнули жеребки, кому бігти за добавкою. Випало мені з Віталькою.
Вона любила квіти: різні-різні кольори… Їх пахощі, їх пелюстки і листочки, що усміхались до неї здаля своїми переливами-оксамитами. Такий оазис краси дарував дівчинці наснагу, настрій і уяву про щось прекрасне, потаємне, незабутнє. Чому вона так любила ці квітучі рослини? Мабуть тому, що сама звалась Квіткою. Чому мати так назвала її, залишалось загадкою для самої дівчини. А от її мати про це знала набагато більше.
Базарний день - дощ почав іти з самого ранку, не іти а лити. Вулиці перетворилися на бурхливі потоки, а базарна площа - на голубе море, бо всі поскупали голубі дощовики, а хто не встиг, той заховався в рядах, оскільки там було укриття. В їх числі була і я.
Після розлучення з чоловіком Надя крутилася, мов білка в колесі, – повертала борги, яких наробив екс-благовірний. Бізнес, який мав Ромко зі своїм братом, не витримав реалій «дикого капіталізму».
Була субота. Вранці Петро раптом згадав, що в дружини у неділю День народження - тридцять років. Чоловік вирішив зробити їй сюрприз, піти в крамницю і купити продукти й подарунок.
Василина збирала доньку на пісенний конкурс. Настрій у неї був мажорний: напередодні побувала в школі на батьківських зборах, де почула багато хороших слів про Єву – відмінниця, активістка, переможниця багатьох конкурсів і гордість школи. Дівчина крутилася перед дзеркалом, радіючи модному платтю, яке пошила їй мама, а Василина милувалася своєю красунею і думала: якби колись не зуміла перебороти в собі гнів і образу, мабуть, не було б у неї не лише донечки, а, можливо, й чоловіка…
Ранок був прохолодним, осінь уже вступала у свої права і Оля швидко ішла вулицею. «Хоча б не запізнитись», думала, адже цілу ніч на спала, бо провела у колі друзів. Це була гамірна вечірка, де всі курили і пили, а вона була єдиною в цій компанії, яка не пила, бо жила з матір’ю-п’яничкою, знала, що то за лихо пиятика.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється