Сива, як осіннє небо, Василина сидить на ґанку та лущить квасолю, що цьогоріч рясно вродила. При цій роботі руки її ще трохи слухаються. Дорідні бобини одна за одною сиплються у відеречко, все одно що літа її життя. На якусь мить жінка загаюється, і спогади налягають на серце, ніби кліщами стискають минуле в один клубок...
Ірину здивувало те, як охоче свекруха Ольга Іванівна займалася пошуком путівки на відпочинок для невістки з дітьми, як вона завзято збирала та випроводжала їх у дорогу, як клопоталася про те, щоб невістка, нарешті, відпочила від буденних клопотів і оздоровилися внуки…
Катерина сиділа за святковим столом навпроти Івана. Той сором’язливо ховав від присутніх великі долоні, що навічно ввібрали в себе виробничий пил. Скупий на слово, зніяковілий, нерішучий – повна протилежність своїй дружині Жанні, яка весь вечір веселила компанію анекдотами, співала і витанцьовувала з бригадиром Марком. Люди казали, що в них роман. А хіба можна тим людям вірити? Вони бозна-що навигадують. Он і про неї злі язики на селі плещуть різні нісенітниці, а все через те, що самотня, без чоловіка живе.
Все почалося з того, що моя сусідка по кімнаті Наталя стала скаржитися на біль. У спині, в боку, внизу живота. Що б це могло значити, - стали гадати ми. Підшлункова? Печінка? А, може, в неї піелонефрит, - щось недобре з нирками?.. Слухай, кажу, давай не будемо ризикувати і викличемо “швидку”. Лікарі краще знають, що в таких випадках робити.
Я їхала в чуже місто, до незнайомих мені людей, покидаючи все: трепетно-рідне й до дрібниць - своє. Їхала, щоб забутися, загубитися в суєті суєт. А ще - щоб не дивитись у знайомі вічі. Ні, не засудливі - запитливі.
Олег відразу після служби у війську вирішив осісти у столиці. Все ж таки цивілізація, кіно, чарівні киянки... Та й він хлопець нівроку, можливо, якась краля й “клюне”. А оскільки освіта Олега була не більшою восьми класів, то вирішив вивчитися на водія і піти працювати в автобусний парк. Життя завирувало: пристойна зарплата, знайомства, танці в клубі автомобілістів.
Поруч зі мною сиділа жінка незвичайної зовнішності: супермодна зачіска зовсім сивого волосся, моложаве обличчя, великі чорні очі – вони випромінювали якусь невимовну тугу.
- Ти ніколи не заробиш стільки, як я! - вже давно роздратовано переконує мене чоловік. - А якщо так, то для чого тобі взагалі працювати? Сиди вдома і займайся господарством.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється