Ну хто зараз хоче бути вчителем? Часто можна почути: “Ці діти неконтрольовані, як з ними бути”, “Вчителі працюють за копійки”, “Всі нерви собі зіпсую, якщо буду працювати вчителем” або “Весь час у школі, а що натомість?!”…
Леонардо Вільгельм Ді Капріо з'явився на світ в Лос-Анджелесі в листопаді 1974 року. Його батьки - тато Джордж Ді Капріо і мама Ірмелін Інденбіркен - розлучилися через рік після народження сина. Батько, який працював художником і дистриб'ютором коміксів, незабаром одружився, а ось мама більше заміж не вийшла. Вона і виховувала сина сама, розриваючись між двома роботами. Допомагала лише улюблена бабуся Лео, в дівоцтві Олена Смирнова. Вона була вивезена з Росії в 2-річному віці під час Жовтневої революції. Бабуся вийшла заміж за німця Вільгельма Інденбіркена і взяла його прізвище. Мама Леонардо Ірмелін з'явилася на світ в бомбосховищі західнонімецького міста Ер-Еркеншвік в 1943 році.
Баба Помідоро сиділа просто на асфальті. Зазвичай вона не дозволяла ані підвести її, ані обтрусити запилюженого піджака, який катастрофічно швидко втрачав ознаки колишньої елегантності: господиня пила якось уже геть відчайдушно. Всяку жалість до себе розбивала об міцне слівце.
Ми сидимо на великій горі. Десь далеко чути музику скрипки, вона зачаровує... Відчуваю, ще один момент, і ми піднімемося високо-високо в невідомість до світлого неба, яке, ніби той чарівник, все заманює в свою казку.
Вона була просто його студенткою. Нічим не вирізнялася зовнішньо, неговірка, не звертала на себе увагу поведінкою. І все в його житті йшло б за буденним сценарієм, якби не той її погляд, що наче якусь алергічну реакцію викликав в організмі: зсередини починало трусити, краплі поту рясно вкривали чоло та руки, і він втрачав ланцюжок думок. Це дуже діймало професора, бо як можна читати лекції, коли затинаєшся, розповідаючи про елементарні речі?
Ірині було неповних сімнадцять, а Вікторові – чотирнадцять, коли дівчина помітила, що хлопець до неї небайдужий. Вона не раз ловила на собі його захоплені позирки, коли підліток думав, що цього ніхто не бачить. Але варто було їм зустрітися очима, як він починав червоніти і відводити погляд кудись убік, а при розмові – заїкатися.
“Ти така щаслива”, – завжди говорили їй подруги. А й справді, чоловік спокійний, лагідний, турботливий, за ним – як за кам’яною стіною. Маленький Дмитрик, золоте дитя, ходить у садочок. Живуть у власній квартирі, мають хліб і до хліба. Саме про таке життя й мріяла Ірина.
Марія опинилася в Італії не від хорошого життя. Останньою краплею її відчаю стало те, що застукала свого чоловіка з іншою. І це її Василь, той, що в перші роки після одруження обіцяв носити на руках і носив, її господар, який працював день і ніч, щоб створити родині статок, зять, який тещу з тестем, інакше, як мамусею і татком, не називав? Усе змінилося в одну мить, коли чоловік вирішив підлатати на курорті здоров’я. Їхав, обцілував з голови до ніг Марію, а повернувся, то в першу ж ніч удома проспав носом до стіни.
Вони познайомились дуже давно. У них було різне життя, але вони мали спільну пристрасть - „Мілан”. Все їхнє спілкування зводилося до фрази „Мілан чемпіон” з його боку і з короткої відповіді „forza» з її.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється