Катерині, багатодітній матері, після смерті чоловіка, стало жити з дітьми вкрай сутужно. Тому часто підзаробляла у домі сільського голови, в якого була єдина донька Тетяна, ровесниця її старшої дочки Олесі. Дівчата подружилися між собою, разом сиділи за однією партою, удвох ходили до клубу на танці. А на випускному обидві нарядилися в однакові плаття, щоб усі бачили, що вони подруги-нерозлийвода.
– О, то я сама собі телефоную? То як так може бути? – подумала Світлана, глипнувши на екран телефону. – Це містично і водночас цікаво. Що я в себе хочу – треба дізнатися, – усміхнулася, проводячи пальцем по екрані свого айфона.
Баба Поліна не могла прийти до тями: тендітні голівки чорнобривців, айстр, полум’яних жоржин лежали на квітнику, перемішані із землею. Чия жорстока рука відважилася знищити таку чарівну красу? Поліні захололо у жилах, підкосилися ноги. За свої кошти насіння купувала, сіяла, прополювала, поливала. Садила і ранні, і пізні квіти, щоб до пізньої осені милували око. Комусь на день народження, чи на якесь інше свято квітів треба – питають дозволу у баби Полі.
Тепер Стефанія боїться того, коли на небесній перекличці нас не будуть питати, якими ми красномовними були, якими багатими чи вченими, а запитають, якими чистими були, скільки добра зробили ближньому. Ой, як боїться цього вона! І тому щовечора приклякає перед образами і просить у Всевишнього прощення за свій неспасенний гріх. Скільки ночей не спала Стефанія, скільки сліз виплакала за останні пів року, а спокою її душі – нема. І уже до останку, мабуть, не буде.
Яна збирала валізу. Через день летить на відпочинок. На море. В гарячу країну. Леонідові сказала, що відпочиватиме з подругою. Чоловік не повірив. Але промовчав. Він досі шалено кохав набагато молодшу за себе дружину. І ненавидів водночас.
Маріанна любила слухати дивного скрипаля. Він грав у парку. Вперше побачила його тут у тепле вересневе надвечір’я. Сивий маестро грав неймовірно красиві мелодії. Не задля грошей. Футляр був закритий. А на ньому велично всівся кіт кольору стиглої осені.
Сонце, наче помаранчевий м’ячик, застигло посеред неба, і час теж наче застиг. Ілонка сиділа з розгорнутою книжкою в кухні, біля вікна, але читати їй зовсім не хотілося. І на сонце не могла дивитися, бо воно разило в очі, і гуляти по подвір’ї теж не було бажання. Вперше, за своїх вісім років, дівчинка відчула маленьким серденьком, що таке смуток. Він прилітав до неї, ніби підступний хижий птах і впинався великими гострими пазурами, немов хотів вирвати усе нутро з її кволих груденят.
Маленький гай тішив людей, що жили поруч. Але зелена місцина перетворилася на будову. Тепер на приватні будинки споглядала багатоповерхівка. Мешканцям приватних будинків було не до вподоби таке сусідство. Але відстояти право зеленої місцини на життя вони не змогли… Ігор наполіг, аби переїхати в нову квартиру. Батьки відмовляли:
Олег не те, що не подобався Оксані. Вона просто кохала іншого. З Олегом було затишно і спокійно. З Андрієм серце вискакувало з грудей. Саме його Оксана хотіла бачити щодня, щомиті.
Не раз Христя задумувалася над тим, що недарма у народі народилася поговірка: « Як не щастить спочатку, то так буде до останку». Усе ніби про неї говорилося. Її мати Станіслава раптово померла, коли розвантажувала мішки з цементом на залізничній станції. Не раз туди після роботи ходила, щоб додаткову копійку мати. А в той день на станції було роботи більше, ніж завше. Спочатку навіть зраділа, що більше заробить, а потім несподівано запекло їй у голові, зм’якло усе тіло. І все. Обірвався тромб – обірвалося молоде життя. Виховував доньку батько один. Як міг, намагався замінити Христі матір. Але одного дня, коли дівчині виповнилося одинадцять, батька збила машина за кілька метрів від дому.
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 