Люба йшла від лікаря і сльози заливали її обличчя. Добре, що надворі падав мокрий сніг, який змішувався зі сльозами, бо ніяк не хотілося, щоб люди помічали їх. Чим вона думала, коли повірила Володимирові? Як могла купитися на його красиві слова? А він так жорстоко зрадив її. Як зреагує мама, дізнавшись, що вона вагітна? Гіркі думки розривали серце на шматки, стало важко дихати. Якась жінка підійшла до неї: «Вам погано?». Дістала з сумочки валідол. «Тримайтеся мене, – сказала. – Нам по дорозі».
Для маленької Зої зима пахла мандаринками, ялинками, шоколадом, материним і батьковим сміхом. А деревця і кущики, вбрані у білі снігові льолі, були схожі на наречених. Якось дівчатко, коли батьки переглядали свої весільні фотографії, серйозно мовило:
Люда без особливого ентузіазму прикрашала ялинку. А ще п’ять років тому, пригадує, з нетерпінням чекала Нового року і Різдвяних свят. Тоді вони з мамою і татом разом наряджали лісову красуню. І так було щороку. А ввечері сідали перед телевізором за новорічним столом і, перемикаючи з каналу на канал, переглядали концерти, старий, але завжди актуальний фільм «Іронія долі, або З легким паром». Коли годинник пробивав дванадцять, вони, подумки загадавши бажання, щиро вітали один одного з Новим роком. Й одразу поспішали до центральної ялинки, щоб сфотографуватися біля неї. Це було для них невід’ємним атрибутом свята. Адже усі новорічні фото вони зберігали в окремому фотоальбомчику – переглядали, порівнювали їх, аналізували, яким для них був рік, що минає, і які зміни вніс він у їх щасливе, практично, ідеальне життя.
Немає нічого прекраснішого, ніж народження чогось нового… чи то дня, чи думки, чи плану, а в даному випадку і нового місяця… Бо це – надія і шанс чомусь порадіти, щось відкрити, спасти, наздогнати, змінити, встигнути ще доробити трохи розпочатих справ…
Оксана вже й не пам’ятає, коли спокійно спала. Сни були якісь тривожні, поверхневі, коли чула навіть цокання годинника. Іноді хотілося просто не прокидатися, щоб не повертатися у реальність.
На всі мої нарікання подруга Світлана відповідає цією фразою і продовжує: “А ще можна додати до лимона текіли і солі: текілою ми відсвяткуємо перемогу, а зараз обговоримо твій «лимон».
На факультеті, напевно, не було того, хто б не був у неї закоханий. І вона цим користалася. А через кілька місяців – як грім з ясного неба: Аліна виходить заміж… по зальоту. А після цього її життя змінилося кардинально.
У неї було все: коханий чоловік, маленький синочок, люблячі батьки, машина й квартира. А коли в жінки є всього удосталь, то вона починає щось шукати. Й неодмінно береться пиляти гілляку, на якій сидить.…Світлані хотілося погасити світло й забитися десь далеко, в якийсь куток, щоб її ніхто не турбував. Усі почуття були загострені до краю. Навіть звуків власних кроків її барабанні перетинки, здавалося, не витримували, а світло вуличного ліхтаря скидалося на великий прожектор. Не могла ні думати, ні дихати. Завмерла й сиділа, втупивши погляд в нікуди…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(0362) 62-31-31, (098)0565477
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється
Партнери 