Інна сиділа перед дзеркалом і пильно вдивлялась у своє відображення. Ніби вона, й водночас така чужа людина, дивилась на неї. Розкішна біла сукня, ніжна й довжелезна фата, вишукані прикраси, невимовно гарні зачіска та макіяж. Найвродливіша наречена у світі… і найбільш нещасна. Серце стиснулося від болю. Уже вдруге за останні півроку Інна вдягла весільну сукню.
Бовталася в щоднях, як несвіже пиво: без піни, без претензії. Сама собі надцятий раз доводила: я зробила все правильно, правильно, правильно. А щось всередині з тоскними, як в оленяти очима, дивилося докірливо й сумирно знизу вгору: не правильно, не правильно, не... Хай йому грець! Люди, що воно таке, жива людина із живою душею? Суцільна мука.
Валентина працювала в колгоспі дояркою. Вдома вона тримала велике господарство, то частенько доводилося на фермі красти дерть. Одного разу після вечірньої дійки жінка взяла клунок із дертю та попрямувала з ним додому. А щоб не попастися на очі голові чи бригадиру, вирішила йти через цвинтар.
За вікном падав сніг. Олег, мов зачарований, дивився на зимову казку за вікном і йому здавалося, що його душа теж кудись падає. А його п’ятдесятилітнє тіло, без тієї душі, стає холодним і сонним. Байдужість, апатія і зневіра огортають усе єство.
Ще ніколи Марія не відчувала себе такою самотньою. І наче велика рідня є у неї, та й, зрештою, сім’я. Щоправда, єдина донечка із зятем та внучкою мешкають у сусідньому місті. Та хоч щодня зідзвонюються і годинами говорять по телефону, із настанням сутінків до неї приходить ота самотність. Марія з острахом і небажанням очікувала ночі, знала, що вона, як і попередні, буде безсонною.
Мирослава закохалась у світлину-міраж. Не розгледіла порожньої та черствої душі, що ховалася за шиком і бравадними жестами. Хотіла нових вражень… Романтики… За все це заплатила занадто високу ціну.
Своєї матері Єва не пам’ятала. Вона померла під час пологів. Батько Іван зостався один з маленькою донькою, адже нікого з рідних у них не було. Дехто радив віддати дівчинку у притулок, але Іван і слухати про таке не хотів: Єва – єдина рідна кровинка, його зіронька і надія.
Якщо колись до програми Олімпійських ігор буде введена дисципліна під робочою назвою – ходіння по льоду, наші спортсмени мають усі шанси на медалі у цьому «виді спорту».
Того Різдва Насті виповнилося сімнадцять. Вона вже кілька років мріяла про кохання, мов у кіно. Не таке, як у подруг, – з однокласниками чи студентами. Хотіла зустріти самодостатнього чоловіка, сильну особистість. Щоб прожити з ним, одним-єдиним, усе життя, довіряти одне одному, не ревнувати, як мама батька. Тому на однолітка Івана, що жив у сусідній квартирі, навіть уваги не звертала. Яка з ним чекає перспектива? Дарма що хлопець носив їй скромні букетики і шоколадки, безвідмовно ремонтував зіпсуті електроприлади чи зірвані крани.
Ніч у пологовому видалася напрочуд спокійною. Навіть у палаті новонароджених – жодного звуку. Тихенько посопували носиками кирпатенькі хлопчики та дівчатка, час від часу зморщуючи лобики і плямкаючи губками. Які вони схожі між собою, щойно з’являються на світ!
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється