Цієї ночі Олександра бачила дивний сон. Вона гуляє лугом, плете ромашковий вінок і раптом бачить двох пташок: маленьку і велику. Маленька гарна, з яскравим жовтим пір’ячком на животику літає зовсім близько, а велика якась ніби збідована літає високо в небі.
Анжела була єдиною донькою люблячих, забезпечених батьків. Батько мав власний офіс, де мама працювала юристом. Ще були два дідусі і дві бабусі, які безмежно любили свою внучку, виконуючи усі її забаганки. Влітку сім’я обов’язково відпочивала на морі, а взимку на канікули Анжела їздила в Словенію кататися на лижах. Закінчивши школу, вступила до університету і переїхала жити до бабусі, яка проживала одна після смерті чоловіка. Від неї було дуже близько до університету. У бабусі була хороша квартира, а головне – батьки не контролювали. Бабуся вирішила виховати внучку і прищепити їй правила хорошого тону, чого у теперішньої молоді практично немає. Але її розповіді про дівочу честь, про майбутнє заміжжя тільки дратували внучку, вона гнівалась на бабусю, стала уникати спілкування з нею. Кавалерів у Анжели було дуже багато, але ніхто не поспішав одружуватись на ній. Хлопці, немовби розгледівши в ній щось погане, одружувались на інших дівчатах, а Анжела вкотре залишалась самотньою. По закінченні університету батько влаштував її на хорошу роботу, і у відділі вона одразу ж стала “своєю”. Особливо здружилась із Маргаритою, яка вже двічі розлучалась і ненавиділа чоловічу половину. Але Анжелу якраз дуже цікавили мужчини, вона мріяла вийти заміж.
Три назви 19 січня — Богоявлення, Йордана і Водохреще — з різних сторін підтверджують суть одного з найважливіших днів християнства — Хрещення Ісуса Христа в ріці Йордані. Саме цього дня мільйони християн у світі візьмуть участь у Святковій літургії, після якої понесуть до домівок освячену, “живу” воду, яка допомагає при лікуванні хвороб, виводить із напруження, оберігає від спокус і захищає від лихого. Від Духа Святого, як переконують священики, чи з космосу, як запевняють науковці, та водохресна вода таки не псується цілий рік, бо є особливою.
Наближався час обідньої перерви. Завідуючий магазином обслужив останніх покупців і вже збирався зачиняти крамницю на обід, як ввійшла вродлива дівчина. Роман подав їй товар і зав’язав розмову, аби не відпустити красуню. Порозмовлявши, дізнався, що Оксана мешкає з матір’ю на Волині. Обмінялися адресами. І незадовго Роман написав Оксані листа. Почалося листування.
Їх було двоє – Він і Вона. Вони десь знайшли одне одного і жили тепер одним життям, десь смішним, десь солоним, загалом, звичайнісіньким життям двох найзвичайнісіньких щасливців.
Позаочі Алісу називали Сніговою Королевою. Завжди розкішно одягнута, з незворушним поглядом бізнес-леді, вона обдавала холодом навіть тоді, коли, здавалося, була в гуморі. Але хороший настрій відвідував жінку не часто.
“Ви знаєте, як зачиняються двері до раю? – хутко писала вона на паперовій, гарної якості, рожевій серветці. – Тихо. Тихесенько. Так нечутно і непомітно, що ви й далі стоїте перед ними у щасливій упевненості, ніби можете бігати туди, мов у їдальню, а потім повертатися назад у щоденне пекло буднів, коли заманеться. Ви нахабно переконані у тому, що саме вам неодмінно уготоване райське життя вже тут, на землі.
Вірочка стояла на скелі, що нагадувала ковчег, і вдивлялася в тихе море. Кораблі поспішають на захід сонця, щоб повернутися. Кримські сосни щоразу проводжають їх та зустрічають. Свій найщасливіший човен вона зустріла і прихистила, але життєве море покликало його у дорогу, з якої не повертаються…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється