Це не робота, це навіть не спосіб життя і не хобі, а всього-на-всього необхідність годувати сім’ю, заробляти гроші, хоча нечесно, але важкою та досить небезпечною працею. Людина, яка погодилася розповісти про незаконне видобування сонячного каменю, як заведено називати бурштин, побажала залишитися анонімною.
Цьогоріч свято Миколая для Ганни було особливим. У їхньому помешканні з’явився власний Миколай: 22-річний чоловік доньки. І якщо раніше вона турбувалася, що покласти під подушку своїй Марічці, то нині першочерговим став вибір подарунка зятеві.
Вона з дитинства живе у Рівному, навчається в інституті. Грає на гітарі. Пише прекрасні вірші. Але їй у житті довелося долати труднощі, витримувати безжалісний біль і пізнати, що таке справжня втрата і чого вона варта… Рідні та знайомі називають її Ірен. Ім’я обрала для себе сама… Про її сильну та веселу вдачу говорять друзі. Їй лише 26 років.
Доброго дня! Звати мене Наталя, мені 41 рік. Народилася і живу в м.Рівне. До своїх сорока я встигла побувати у двох шлюбах, народити красуню дочку, дати життя двом підприємствам, побудувати з чоловіком сімейний бізнес.
Чомусь двоє зовсім різних чоловіків, з якими вона переглядала своє давнє “портфоліо” після фотовиставки, обрали саме цю фотокартку. І обидва відзначили в ній одне - сумні очі. Очі, що не змінилися за 15 років. Час невблаганно забирає жіночу красу, молодість, надії на вдале подружнє життя, безхмарне материнство. Що ще там було у списку її рожевих мрій? І чому вона з жалем заглядає у дзеркало своєї душі крізь ці очі? Чи не тому, що саме тоді зрозуміла, як недовго їй бути з першим своїм чоловіком? Запитання, одні запитання. Вже не тріпотіло її серденько при згадці про його сильні руки, про тепле мужнє тіло, що зігрівало її до ранку, наповнюючи вірою та надією, що наступна ніч теж буде жаданою...
Я сьогодні прокинулася від твоїх поцілунків. Душа зраділа, і вуста осяяла посмішка. Ти дарував мені свою любов. Цієї миті у мене виростали крила. Крила нашої з тобою Любові.
Важливі події в житті українського народу ніколи не обходились без рушників. Він завжди був знаком гостинності, на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль; на рушниках приймали новонароджених, а також проводжали людину в останню путь. Рушник дарувала мати сину в дорогу на щастя в новому житті. Його берегли як пам’ять про рідний дім, про дитинство. Без рушників не обходилось і весілля. Рушник, на який ставали молодята, був запорукою вірності. Рушником зв’язували руки молодим, бажаючи їм щасливої, міцної сім’ї. Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер’єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах. І надалі він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів.
Показати вам життя таким, як воно є? Поміж нас живуть інші люди, зі своїми проблемами та переживаннями. Хтось із них просто вичікує щасливого моменту, а хтось намагається прорватися до сердець інших людей і знайти там свій притулок. Що об’єднує цих людей? Самотність… Всього-на-всього самотність, яка гострим лезом точить їхні серця. Хтось уже “обпікся на гарячому”, оскільки неодноразово не склалося особисте життя, хтось розчарувався замолоду, а хтось просто грається з почуттями інших і, власне, зі своїм життям, хоча поки що цього не розуміє. Та всі ці люди - самотні, адже недаремно доля приводить їх до “свах”, у “Службу знайомств” чи на відповідні сайти…
Головний редактор - Конєв В.Л., тел.(098)0565477, (096)3950057
Використовувати матеріали газети "Рівне-Ракурс" можна лише пославшись на "Рівне-Ракурс" (для інтернет-виданнь - зробивши гіперпосилання). Будь-яке копіювання, публікація, чи передрук наступне поширення інформації, що не має посилання на "IРА "Ракурс" суворо забороняється