Її надихали квіти…

Та так мало залишилось людей, які можуть відтворити візерунки природи на полотні, вишивши рушничок чи скатертину. Серед них і майстер сучасного декоративно-ужиткового мистецтва Ольга М’ЯКОТА (на фото). З молодих років вона збирала і вивчала скарби народної вишивки. Зачарована побаченим, створювала нові візерунки, які лягали на полотно скатертин, серветок, рушників. Кожна її робота - відкриття, сповнене сміливості та ризику. Творча фантазія майстрині породжує різноманітні квіти, що переростають у казкові витвори, в яких реальне і фантастичне переплетено, що утворює образи, то - тривожні, то - спокійні й врівноважені. Саме завдяки їм створюється відчуття легкості вишивки, її прозорості. Роботи майстрині привертають увагу досконалим виконанням, красою рисунка та надзвичайно витонченою гамою колірних поєднань.

А глянеш на тонесенькі серпанки, мережані та вимальовані поліськими тканими візерунками - і ще більше подивуєшся: невже це зроблено людськими руками? Все життя на мальовничі вишиванки її надихали квіти, які вона дуже любить...

Ольга навчилася вишивати ще в школі на уроках трудового навчання. Тоді це було лише як необхідність.

- Як Ви відчули, що саме це ремесло - Ваше?

- Я довго шукала себе у житті. Займалася виготовленням штучних квітів, потім - аплікаціями із соломки. В’язала гачком, спицями… По - справжньому свою долю з українською вишивкою пов’язала, побачивши старовинні рушники, які показали мені знайомі. Вони були дуже старенькі, потерті і вицвілі. Але їхня чарівність і унікальність полонили моє серце того дня і по сьогодення. Рушник я бачу від першого до останнього хрестика. Орнаменти створюю сама в своїй уяві і зараз навіть не малюю, а відразу просто з голови переношу на полотно.

- Скільки часу вишиваєте один рушник?

- Приблизно один місяць, якщо приділяти цьому багато часу, а так - набагато довше. Понад тридцять років займаюся вишивкою, так що навіть не пам’ятаю, скільки саме рушничків мною було виготовлено.

- Чому саме зараз, за тридцять років своєї діяльності, Ви вирішили зробити власну виставку “Сад моєї творчості”?

- Напевно, тому, що настав час показати людям, що я роблю, чим живу та захоплююся, поділитися своїм світом і зацікавити інших. Адже зараз забувається народне ремесло. Комп’ютерна графіка замінила клопітку ручну роботу, в яку вкладається душа.

- Який світ Ви бажаєте відкрити людям у своїх вишиванках?

- У кожній моїй роботі - любов до вишивки, до квітів, до природи, до України, її мальовничості та чарівності, просторих небокраїв, волошкових полів, рясних садів, веселкового неба. Саме це я намагаюся відобразити у своїй уяві і відтворити на полотні. І найбільша моя мрія, щоб і інші побачили у вишитих рушничках пісню і живу душу природи… а також крик моєї душі… почули голос мого серця… У моїх роботах відсутній трагізм. Вкладаючи свою душу, я намагаюся передати лише радість і любов, все добре, тепле і сонячне. Я вирощую квіти. Погляну на них, і де там той сум… відлітає вмить… тому все приємне перекладаю на рушник.

- Якщо не секрет, скільки коштуватиме такий рушничок?

- Від 500 гривень і більше. Та мої роботи зазвичай для себе, для рідних та знайомих. Ось незабаром подруга моєї доньки виходить заміж, і я вишиваю для неї рушники.

- На своє весілля вишивали рушники для себе самі?

- На жаль, ні. Почала вишивати, коли вже доглядала за дитиною.

- А хто ще з рідних перейняв Ваше ремесло?

- Чоловік займається різьбою по дереву. Але як я йому не можу допомогти в різьбі, так і він мені - у вишиванні. Також вишиває старша донька, яка собі підготувала рушники на весілля. Менша навчається на мистецтвознавця. Вишивку любить, але сама не займається цим. Каже, що це дуже тяжка і невиправдана праця.

- Напевно, перейняли це вміння від мами чи бабусі?

- У мене в дитинстві не було вишиванок. Після війни, коли згорів будинок, не уціліло нічого. Ні бабуся, ні мама не займалися вишиванням. Тому я початківець у нашому роду, а дочка продовжує мою справу.

- Сам процес вишивання як відбувається?

- Коли працюю над роботою, вишивка часто не подобається. Але через деякий час дістану із шафи, подивлюся і радію зробленому. Закінчила рушничок, попрасувала і - в шафу. Я, мабуть, не пережила б, якби скатертина чи рушничок забруднилися. Тому у мене вдома і не дуже помітно, що я - вишивальниця. Мої роботи попрасовані лежать у шафі і я їх готую до виставок. Під час вишивання люблю слухати тиху і спокійну музику… Та й вишивка для мене - як пісня. Взяла акорд, полинула, і - твориться рушник.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: