Пенсіонерка на скутері

"Я вже більше 200 кілометрів проїздила..."

...Будинок жінки затишно розташувався в центрі селища. Хто не йде - оглядається: квіти ще й досі цвітуть біля її вікна, хоча вже вдарили перші морози. А на подвір’ї, біля вхідних дверей, виблискуючи у променях осіннього сонця, самотньо стоїть новесенький червоний скутер.

Почувши, що хтось чужий зайшов на подвір’я, із будинку вийшла сама господиня - блондинка у спортивному костюмі:

- Дуже зручний транспорт, - посміхнулася жінка, помітивши на ньому мій погляд, - “їсть” всього два літри бензину на сто кілометрів. Я вже більше двохсот проїздила - то на базар, то на річку, то до лісу...

- Спочатку односельці дивувалися, спостерігаючи як я, старша жінка, роз’їжджаю селищем на скутері, а потім звикли, - підійшла до свого залізного коня пані Сидоренко. - А я їм кажу, що в душі я молода, і ніяк не переймаюся своїм пенсійним віком! До того ж, на собі перевірила, скутер для пенсіонера - річ просто необхідна, особливо в сільській місцевості.

Не бійтеся "не вписатися" у формат!

- Насправді більшу частину життя я прожила в Рівному, - продовжує жінка, запрошуючи до затишної хатини на чай. - Працювала у військторзі №43 Рівного. Чоловік, Леонід Сидоренко, був начальником групи станцій військової частини, замкомбатом батальйону. Коли він помер, я продала квартиру в Рівному і переїхала до затишного Млинова.

Маючи власну ділянку, почала вирощувати квіти. Щовесни ось тут, біля будинку, розквітає близько 200 тюльпанів, лілій, троянд, гладіолусів. Приходять молодята - фотографуються. А ще - суниця у мене, починаючи з весни, плодоносить аж до морозів, - пригощає свіжесенькими ягодами жінка. - Роздала кілька кущів сусідам.

- Неправда, що найкращі моменти життя проходять тільки у молоді роки. Щасливим можна бути аж до глибокої старості. Рух, праця, енергійність, всебічний розвиток, правильне харчування та заняття улюбленою справою - ось мої секрети довголіття! Не бійтеся “не вписатися” у формат! Я переборола загальноприйняті стереотипи і стала справді щасливою.