Голод - не тітка...

- Тарасу вже потрібно йти додому. Поклич-но його.

Я збираю всі залишки життєвої енергії й піднімаюся зі свого чотирилапого друга - дивана. Виходжу на балкон.

Кинув поглядом навколо - його немає. Зате в будинку навпроти я побачив тітку Раю, вона саме вішала на балконі білизну. Здавалося б, нічого особливого - миска, панталони... Але в неї балкон - відкритий, і мені було чудово видно, що вийшла вона туди в чорних туфлях на шпильці (сантиметрів з десять) і у міні-спідниці.

- Нічого собі, - подумав я, - можливо, це щоб вище дістатися і трохи позасмагати на весняному сонечку.

За мить, згадавши про Тараса, я почав одноманітним голосом без пауз та інтонації кликати сина:

- Тара-а-ас, Тара-а-ас, Тара-а-ас...

Хвилину тітка Рая стояла, не рухаючись. Потім глянула на мене, почервоніла і на все горло закричала:

- Це я стара? Іди й дивись на свою жінку! Нема чого на чужих заглядати.

Я відразу й не зрозумів, чого вона від мене хоче. А потім махнув рукою і пішов на вулицю шукати сина...

А з цією Раєю одного разу трапилася ще одна історія.

Якось вирішила вона, що досить їй шкварки на пательні смажити, сьогодні вона обов’язково повинна піти вечеряти до ресторану. Її чоловік, Степан, - дядько хороший, тільки буває трохи забудькуватим.

Ось зібралися вони, одяглися. Та вже біля порога, коли Степан зачиняв двері, у квартирі задзвонив телефон. Він сказав дружині:

- Зачекай-но хвильку, я підійду... хтось телефонує.

Повертається він у квартиру й починає розмовляти по телефону. Мабуть, це було начальство, бо поки Степан розмовляв, він забув про все на світі: і про те, що його біля під’їзду “при параді” чекає дружина, і про те, що вони взагалі збиралися кудись іти. Поговоривши з шефом, благовірний вирішив, що непогано було би трохи попоїсти, переодягнувся в хатній одяг, поставив на плиту каструлю і почав... варити пельмені.

Звичайно, Раї треба поставити пам’ятник за витримку. Коли вона, нарешті, не дочекавшись, повернулася і подзвонила у двері, з-за них почулося:

- Кого ще там чорти принесли?!.

Відчинив двері Степан зі здивованим виглядом і... тарілкою пельменів у руках. Голод - не тітка...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: