Життя маленької людини

Вже шоста година ранку. О Боже, о котрій я вчора заснула? Ще 87 сторінок прочитати, а за дві години мушу бути в університеті!..

Так і не дочитала 20 сторінок! І треба ж так влипнути! Моє питання було саме там! Провалила! Зателефоную Ірці. Ну чого ти не береш слухавки? Оце-то подруга!.. А де ж мій Коханий? Можливо, він врятує мене від цього божевілля...О, прийшло повідомлення - він відповів: “Вибач, Сонечко, я зараз зі Стасом. Ми тут такі класні фільми качаємо з інтернету! Завтра побачимось. Все буде ОК!” І тобі дякую за підтримку! Ще й удома зараз будуть мізки вправляти, що сама винна, не треба було ходити на дискотеку у вихідні, а вчити-вчити!..

-Як я ТУТ опинилася?

- Донечко моя, ти знепритомніла. Як ти?

- Мамо, що я ... ти ... ми тут робимо? Чому знепритомніла?

- Лікарі кажуть, що це перевтома, але треба зробити аналізи...

13 жовтня

- Є результати аналізів. У вашої доньки рак крові...

14 жовтня

- Геть! Я не хочу нікого бачити!

15 жовтня

- Дайте мені спокій!

16 жовтня

- Та щоб я здохла скоріше!

17 жовтня

Сьогодні я пішла до церкви. Так спокійно і гарно тут... Ну чому все так? Я ще маленька людина, я не хочу вмирати! Я так цього боюся! О Боже, я так хочу жити!..

18 жовтня

Я почала нове життя. Не знаю, як довго воно триватиме, та я не хочу здаватися...

Батьки благають лікуватися. Я їм пообіцяла. Ірка заходила - принесла наші фоткі з дня народження. Так весело тоді було. А мій коханий Антошка подарував маленького плюшевого ведмедика, сказав, що його звати Бровко. Так смішно, еге ж?

Сьогодні у мене вдосталь справ! Мушу багато встигнути за цей день! Завтра на лікування...

Яке прекрасне наше місто з висоти! Як тут гарно! Чому я раніше цього не помічала? Сфотографую на пам’ять...Віддам Ірці, хай вклеює у свій альбом...

А ти, маленький, що тут робиш? Ідемо, я тебе нагодую... Ніколи не думала, що так приємно годувати собаченя... Підеш до мене жити? Не хочеш? Правильний вибір - жити вільним життям, жити!..

О, кондитерська! Скільки смачних тістечок! Візьму кожного по одному! Смакота! Яка я була дурна, коли переживала, що наберу зайві калорії! До біса фігуру!

Треба зайти до Каті. Все-таки ми довго дружили. Найкраща подруга дитинства. А посварилися через хлопця. Безглуздо, правда ж? Піду попрошу у неї пробачення...

Зателефоную Антошці. Просто захотілося сказати, що люблю... І справді, а чому я так рідко це говорила?

Які яскраві фарби! Є ідея! Перефарбую свою кімнату, а то набрид цей ніжно-рожевий колір! І як я вмовила себе тоді купити такі шпалери? Я ж завжди обожнювала яскравий сонячно-жовтий!.. Тепер час кардинальних змін...

19 жовтня

Сьогодні я йду на лікування. Я не боюся. Я просто хочу жити... Хоч би трішки... І я вірю...

Лікарня... Ніколи не думала, що зі мною таке станеться. О Боже, як я не цінувала це сонце, це небо, цю землю, цих людей, це життя...Прекрасне життя!

- Потрібно зробити повторні аналізи!

- Для чого?

- Поки що нічого не можемо сказати...

Я чекаю повторних результатів. Я не думаю про погане. Я просто дивлюся у вікно. Там так гарно! Маленький хлопчик вішає з татусем годівничку...

- Ми хочемо вас повідомити. Дуже просимо пробачення, та один лікар переплутав Ваші аналізи з іншими. Він буде покараний.

- Що це означає?

- Ви здорові!..

20 жовтня

Яке щастя, що люди інколи помиляються. Я не звинувачую того лікаря. Він просто назвав ціну мого життя... Воно безцінне...

Я тепер не маленька людина, а Велика, тому що відчула, як хочу жити!

На вулиці дощ... Хочу піти послухати його музику... Вдягну свій улюблений жовтий плащ. Я завжди берегла його для особливої миті. Тепер у мене кожна мить особлива!...

Треба зайти у лікарню дізнатися адресу тієї людини, з якою мене переплутали. Я маю їй дещо сказати... Сказати те, що треба жити! Жити, незважаючи на негаразди і те, яким би коротким не було наше життя...