У потойбіччя за хазяїном

Жив 47-річний Ігор К. самотньо. Ніяких жінок у нього не було, та й він до них і не тягнувся. Невеличкий будиночок, який купив ще в далекому минулому, вже добряче покосився і вгруз у землю. Хазяйство вів таке собі: дві-три курки, аби хоч іноді яєчнею поласувати, троє поросят, які щовечора чимдуж верещали, нагадуючи господарю, що той забув їх погодувати, і клаптик городу за хлівом. Вирощував тільки найнеобхідніше: картоплю, моркву, буряки, цибулю та щавель, насіння якого ще навесні принесла сусідка. Посадив ще капусту, адже поряд протікала річка, тому не треба було далеко ходити за водою, аби поливати рослини. Одного разу, йдучи через місток, почув жалісне скиглення. Глянувши в бік старих верб, що росли вздовж берега прямо з води, і побачив, що біля берега борсалося мале щеня. Не відомо звідки воно тут взялося: може, граючись, його тут забули чиїсь діти, а, може, хтось спеціально кинув у річку, аби знищити небажаний приплід. Мокре маля дрижало від холоду і з усіх сил намагалося вибратися на берег. Чоловік стрибнув з містка і підхопив на руки Джека (так одразу охрестив врятованого). Принісши його додому, загорнув у ряднину, що лежала біля ліжка і поставив перед щеням тарілку з молоком.

Варто сказати, що Ігор ніколи не відрізнявся особливою приязню до братів наших менших і без жалю міг “завалити” величезного кабана. Робота в нього була така, що не терпить жалісливості. В селі чоловіка більш знали не за ім’ям, а просто як колія, тобто того, хто коле свиней.

Оскільки рідні Ігоря жили далеко, а з людьми він спілкувався лише за чаркою до свіжої смаженини, то Джек став найкращим другом чоловіка. З самого ранку від будив господаря дзвінким гавканням і цілий день не відходив від нього ні на крок. І на роботу з ним ходив, і до сусідів, які просили заколоти свиню. Ввечері ж, всівшись разом перед грубою, в якій горіли, потріскуючи, дрова, колій щось розповідав псу, а той, ніби розуміючи свого рятівника, довірливо дивився йому в очі. Одного разу, заснувши з сигаретою в руках, чоловік ледь не загинув. Від недопалку почала тліти ковдра і якби не Джек, який зчинив галас, то й невідомо, чи не сталося б пожежі.

Але роки брали своє: здоров’я з кожним роком не додавалося, та й серце дедалі частіше про себе нагадувало. Заснувши якось ввечері, чоловік більше не прокинувся. Вночі стався серцевий напад. Знайшов його сусід, який прийшов нагадати, що після обіду знадобляться вміння колія.

За клопотами і підготовкою до похорону про Джека всі забули, а коли той хотів пройти до небіжчика, то одна з жінок нагнала його дрючком і прив’язала до буди. На самому погребанні пса не було. Коли ж усі повернулися на поминальний обід, ланцюг, яким прив’язали Джека, виявився розірваним.

Люди, що проживають поблизу кладовища розповіли, що чули, як там цілу ніч вив собака. Його жалісливе скиглення далекою луною розносилося всім селом. Сторож, який вранці обходив могили побачив, що на одній з них розкидані вінки і всюди лежить свіжа земля. Підійшовши ближче, він оторопів від побаченого. На місці могильного горба розташувалася нора, куди б людина змогла залізти по пояс, а в ній лежить тіло чотирилапого друга колія. Видно, Джек і в потойбіччі вирішив супроводжувати свого господаря. От і не вір після цього у вірність братів наших менших…