Екзотичний товариш

Свого часу представники індійського племені чинча виготовляли високоякісні вироби з хутра цього звірка і сплачували ними данину завойовницьким державам, насамперед інкам. Шовковисті, легкі накидки, шалі, палантини, приємні на дотик і виглядали надзвичайно. Потім європейці заявили про себе. Вони не залишилися байдужими до такого скарбу, а саме іспанці завезли в Європу “короля” гризунів. І весь королівський двір Іспанії було вдягнено у хутро. Той факт, що його вартість перевищує вартість золота, базується на масовому знищенні тварини, яка на сьогодні занесена до Червоної книги. Напевно, ви вже здогадалися про кого йдеться, якщо ні, погляньмо на його портрет.

Ім’я його коротке - Чіп. Колись “Уолт Дісней” презентував мультфільм “Чіп і Дейл”. Тоді це була сенсація. Дейла завжди можна було впізнати за жовто-червоною гавайською сорочкою у квіточку і двома вишкіркуватими зубами. Словом, розбишака у всіх відношеннях. Чіп, на відміну від свого товариша, байдики рідко бив, одягався у дусі Індіани Джонса. Ім’я нашого красеня взяте з цієї “опери”, правда його стиль поведінки більше нагадує кумедного Дейла. Але про це потім... Він має виразну мордочку, коротку шию. Довгі вуса-вибриси надають йому шарму, що важливо для чоловічої статі. Ми угледіли в ньому щось від Наполеона, завдяки маленькому зросту та невеличким, округлим вухам. Хвіст від основи до кінчика вкритий волосинками - для звірка це - кермо. Довгі задні кінцівки здатні стрибати не гірше за кенгуру. Дряпатися не в його манерах, та й немає чим, кігті - тупі. Витонченими передніми лапками він підносить до ротика їжу, підтримує її, як справжній інтелігент, або відпихає своїх господарів, коли йому щось не подобається. “Не чіпайте мене, ваша справа слухати твори великих класиків, моя - точити зуби об меблі”. З цим ми зіткнулися нещодавно. Приблизно цілий місяць він поводився чемно, дотримувався правил етикету, не дозволяв собі залазити на стіл, смикати за шнурки, за кульчики, куштувати на зуб шпалери і техніку. По 18 годин на добу дрімав у гамаку догори ногами. Але згодом з’ясувалося, що йому потрібно десять няньок. Одна бігатиме з мітлою, інша з горщиком, а комусь доведеться вночі співати колискову: “Спи моя радість, засни...”.

Його люблять, що ще треба для щастя? Хіба що така ж хитра самиця. Обов’язково у перлинно-сірій шубі з білими розводами на череві. Але ж вона буде цвірінькати не лише про любов, а й лаятися за непорядок. Жінки всі примхливі, дзьобають своїх суджених, поки не заклюють зовсім. Лю-ба, ти сердишся, ти вже неправа! Чіп обожнює товариство. Зранку як почне тарабанити - випустіть мене, я гратися хочу і маєш час чи ні, мусиш випускати заарештованого на свободу. На кухні він замість ді-джея любить клацати по кнопкам радіо, а може одним маршстрибком встромити свою мордочку поперед тебе у ванну кімнату, як же важко діставати його з-під пральної машини. І що вдієш, треба рахуватися з ним. Сніданок, обід та вечеря проходять креативно. Перш ніж унюхає делікатес, намотає кругів двадцять навколо столу, тоді спроможеться ухватити шматок сиру. А якщо учує на нюх фініки, родзинки - буде кружляти між ногами поки щось не вкраде. Ананас - це взагалі чемпіон меню.

Коридор наш гурман сприйняв, як плацдарм для відштовхування від однієї стінки до іншої і під тумбочку. У розпалі стягнув телефон з полиці разом із зарядним, від переляку завис на стіні за шафою. Серце сховалося в п’яти і без перестану колотилося - тук-тук-тук. У цю мить ми, наче просканували його думки: “Скрізь небезпека, куди подітись? Мабуть, це хижаки. У них постійно слина тече і їм байдуже, що я такий беззахисний. Птахи з гострими дзьобами також мої вороги. Як вони мені набридли. Після чого чиїсь гарячі губи поцілували мене в носик. Я збагнув, що став жертвою своєї непосидючості”.

Наступного дня наш малий копирсався у газетах, перекладав клаптики паперу з одного кутка в інший. Хтось з нас впустив його у кімнату. О, це він там попрацював різцями. Нічого собі автограф, промайнуло в голові. І де?! На новій клавіатурі! Розбійник, до чорних кнопок навіть не доторкнувся, а ось червоні, гумові ще й як пожував. Для кого, питається, зробили євроремонт? Для шиншили, та це немає значення, аби всім було добре. Тим же вітром його занесло в туалет. Сміх і гріх, впав в унітаз. Однак тоді було не до сміху. Нас, наче струмом пройняло. На велике щастя, вчасно почули, як наш мандрівник борсається, намагаючись виплисти. Караємо - приносимо на місце “гучної події” і... рівно на одну хвилину маємо спокій. А далі все спочатку - життя вирує і продовжується…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: