Коли б не ВІН, я б не жила

Чоловік ревнував, підозрював мене у зраді, а я телефонувала і розповідала ЙОМУ про це. “Головне, що ми знаємо, що це не так”, - заспокоював ВІН мене. Спочатку і я так думала. Але одного разу смілива думка прийшла мені в голову. А чом би і ні? Але запропонувати що-небудь не посміла, а ВІН ніколи не просив. Життя йшло своєю чергою. У НЬОГО робота, сім’я. У мене теж. Коли я захворіла, лікувалася, про відчуття якось забулося. Операція, клінічна смерть, параліч. Це тепер я згадую про ті роки боротьби за життя якось буденно. Так, лежала. Не забута друзями, родичами, сім’єю. Найстрашніше - відсутність думок. Мозок - наче білий аркуш паперу. ПУСТО! У мене ворушилася тільки голова, тіло, немов у коконі, неслухняне, чуже, а всі навкруги говорили працювати над собою. А як, ніхто не говорив. Друзі відвідували мене часто, підтримували, допомагали. На День народження пришли, поздоровляли, бажали здоров’я. ВІН мене теж завжди вітав, приїжджав з шампанським.

Ми народилися в один день. Тільки ВІН раніше на рік. Ось і тоді приїхав. Бриз-ки шампанського, радісний сміх гостей. ВІН сів у мого ліжка і почав розповідати про свою поїздку за кордон, до Чехії здається. А потім сказав: “Одужуй, поїдемо відпочивати, я покажу тобі гарні місця”. Щось запекло в грудях від цих слів, а потім в нічній тиші згадувалися ЙОГО слова і думала “може для того мене залишили на цьому світі, мабуть, чогось я ще не зробила, чогось не випробувала. Я хочу бути з НИМ”, - сказала я собі. І це стало метою мого подальшого життя. З кожним днем, особливо не напружуючись, я відновлювалась. Перше підняття рук, ніг, перші кроки. І ось я вже стою, ходжу. Так, це було диво. Стоячи біля вікна, дивлячись на світ з другого поверху, я мріяла про НЬОГО. Жив Він в іншому місті, тому, коли приїздив по роботі, телефонував, іноді забігав на хвилинку. З часом я стала виходити на вулицю, гуляючи з паличкою, трохи соромилася. Дуже дивувалася, бачивши багато людей в такому ж положенні і раділа, що вже не лежу, а ходжу. Як же я мріяла про літо! Літом чоловік вивозив дітей на море, на тиждень-два. І це був прекрасний час. Я харчувалася салатами, дивилася телевізор, читала, слухала музику і раділа самоті і тиші. В один з таких днів задзвонив телефон. Знайомий голос поцікавився, чи можна заглянути на хвилинку. Я не чекала ЙОГО побачити. Стало якось ніяково, але сказати не приїздити я не змогла. ВІН приїхав з шампанським. Сиділи, базікали ні про що. Ось і шампанське випите, хміль в голові і див-не відчуття радості. ВІН встав. “Вже йдеш?” - запитала я. ВІН підійшов до мене і став цілувати. Від несподіванки я втратила дар говорити. А потім ВІН запропонував мені ЦЕ. І знову я не змогла відмовити. Ці миті я потім згадувала, і думала, чи правильно вчинила. Шок, радість, і думка про те, що може це ніколи не повториться, не давало спокою тривалий час. Ми сиділи в тиші. Згадалась приказка “краще шкодувати про те, що зробив, ніж про те, чого не зробив”. ВІН, немов прочитав мої думки, запитав, чи не буду я про це шкодувати. А про що? Про те, що були відчуття, бажання, мрія!!! ВІН пішов. Надовго. Цю зустріч ми не коментували. Пройшло декілька років. ВІН якось приїхав і запитав, як я поставилася до того пориву відчуттів, запропонував ще зробити ЦЕ, але цього разу чи-то почуття померли, чи-то бажання вже не було, а може просто здоровий глузд заговорив у мені. І я відмовила. Мабуть, ВІН образився, хоча не сказав мені про це.

Я іноді ЙОМУ телефонувала, поздоровляла зі святами, як і ВІН мене. Потім дзвінків стало менше і ВСЕ. Я пам’ятаю про його День народження як і він про мій. Ми один одного вітаємо. Говорять, час лікує. Але він ще і розставляє все на свої місця. Я живу своїм життям. Працюю, спілкуюся з друзями, багато читаю і лише іноді згадую про ті далекі і прекрасні миті, про ту свою мрію, і серце починає швидше битися, а від спогадів, що нахлинули, на душі стає тепліше. Я часто пишу вірші, але вони чомусь виходять сумні.

Так, я живу завдяки ЙОМУ. Я не знаю, як би склалося моє життя, і як би я жила, коли б не ВІН. Я вдячна ЙОМУ за все, хоча він так і не знає, що зробив для мене. Я рада, що життя піднесло мені такий подарунок - зустріч з людиною, про яку вже багато років думаю із захопленням і любов’ю.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: