Рак - убивця

Рідні загиблого в розпачі. Вони любили свого діда, й доглядали за ним, як і належить близьким людям. Щоправда, пригадують, - він не раз повторював їм, що не хоче бути для них тягарем. Зневірившись у житті, втративши останню надію на одужання, він вирішив накласти на себе руки. Безпомічність - найстрашніший ворог людини...

Тим часом, у області сьогодні є сотні тяжкохворих, які приковані до ліжка і, вибачте, якщо некоректно буде сказано, чекають своєї смерті. Серед тяжкохворих зустрічаються здебільшого пацієнти з діагнозом “рак” запущених форм. На Заході для таких людей уже давно запровадженні хоспіси - медичні заклади для безнадійно хворих. Досвід показує, що завдяки таким медичним установам хворі легше переносять очікування смерті. А чи є хоспіси на Рівненщині?

- Поки що немає, - говорить головний лікар Рівненського обласного онкодиспансеру Григорій МАКСИМ’ЯК (на фото). - Медики неодноразово порушували питання про відкриття хоспісу на Рівненщині, зокрема, для онкохворих, адже такі хоспіси вже дано відкриті у Львові, Луцьку.

- Плануємо з часом організувати хоспіс у приміщенні старого онкодиспансеру, який нині знаходиться у селі Тютьковичі, після завершення будівництва нового корпусу обласного онкодиспансеру, - говорить лікар. - Крім того, незабаром має відкритися хоспіс при Рівненській міській центральній лікарні. Хоспіс - це установа, яка надає можливість хворому достойно відійти у той світ. Оскільки зараз у нашій області хоспіси відсутні, онкологічних тяжкохворих ми направляємо додому. Патронажна служба, яка діє при онкодиспансері, відвідує їх на дому.

- Багато хто є противником хоспісів, мотивуючи це тим, що людина, помираючи, повинна бути оточена домашньою турботою, а не лікарняними стінами, які щохвилини нагадують їй про приреченість...

- Так. За українськими традиціями, людина має відходити з життя, перебуваючи на рідній землі, в рідному домі... Втім, колись люди не жили в однокімнатних квартирах, як зараз! І бабуся не повинна помирати просто на очах онуків...

- Григорію Івановичу, а як повинні ставитися рідні до тяжкохворого? Підбадьорювати його, чи якось інакше?..

- Однозначно сказати не можу. До кожного хворого повинен бути індивідуальний підхід. Намагайтеся вловити його настрій. Є приказка, що лікарю до хворого в палату потрібно заходити з посмішкою. Але, якщо моя посмішка одного пацієнта підбадьорить, то іншому видасться образою. У стосунках із тяжкохворим потрібно бути максимально делікатним.

- Чи всім пацієнтам ви відкрито повідомляєте про діагноз, - який би він не був?

- За Конституцією України, хворий має право знати діагноз та історію своєї хвороби. Втім, за згодою родичів, ми можемо приховувати від хворого діагноз, щоб не травмувати йому душу.

- Відомо, що онкологічні препарати - чи не найдорожчі серед інших ліків. Чи допомагає держава хворим фінансово?

- Згідно з державною всеукраїнською програмою “Онкологія”, держава оплачує хворому медикаменти на 30 відсотків від їх вартості. Дійсно, онкологічні препарати дуже дорогі. Одна ампула ліків (лікар показує мені прайс - авт) коштує тисячу гривень. А для лікування пацієнту потрібно, щонайменше, з десять. Щодо діагностики, то медики онкодиспансеру виїжджають у райони нашої області з обладнанням, на якому безкоштовно обстежують жінок на виявлення раку молочної залози.

А ще при онкологічному диспансері діє волонтерська організація “Тополя”, у яку входять жінки, які перенесли операцію на рак молочної залози. Вони спілкуються з жінками, які отримали такий же діагноз, як колись вони, – “рак молочної залози” - щоб морально підтримати їх перед операцією.

За статистикою, кожного року кількість хворих на онкологію збільшується рік у рік не тільки на Рівненщині, але й у цілому світі. Зокрема зросла кількість хворих на рак прямої кишки. За словами лікаря, онкологія не страшна, доки вона не запущена. Тому важливо вчасно продіагностуватися. До речі, при обласному онкодиспансері щотижня - у п’ятницю, - проводиться День відкритих дверей. Кожен бажаючий, навіть не маючи з собою паспорта чи інших документів, які засвідчують його особу, може прийти в медичний заклад й сміливо сказати: “Хочу продіагностуватися!”. І медики приділять вам належну увагу.

Життя - непередбачуване. Та що б там не трапилося, важливо нести свій хрест до кінця. І якщо комусь поставили не зовсім обнадійливий діагноз - це ще не значить, що життя не вдалося. Ми всі колись відійдемо в небуття, бо такий закон природи - раз народився, повинен померти...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: