ХЛОПЕЦЬ, ЯКИЙ ВИКИНУВСЯ З 10 ПОВЕРХУ,

Що ж призвело до такої драматичної події? Що було перед тим стрибком і після нього? Дозвольте розпитати про це в головного героя, Юрія Туровця.

- Як минуло Ваше дитинство, Юрію?

- Родом я із смт Гоща. Ми жили в напівпідвальному приміщенні. Мама написала в редакцію військової газети “Красная звезда”, щоб допомогли із житлом, тим більше, що мій вітчим був чорнобильцем та афганцем. І нам виділили квартиру в Рівному.

- Здавалося б, в обласному центрі дитинство мало бути щасливим...

- Навпаки. Мені “допоміг” Кашпіровський - в мене були дитячі хвороби (типу енурезу), і мама садила мене перед екраном “найвідомішого радянського психотерапевта”. Хвороби минули, зате потім почалися проблеми із психікою. Моя мрія бути космонавтом раптом трансформувалася у мрію стати бандитом. Виникла депресія, втікав із дому.

- І що, почали хуліганити?

- Не зовсім. Захопився “дорослим життям” по-іншому. Уже в 12 років потрапив у реанімацію через алкогольне отруєння. Випили з друзями три літри кагору... Пообіцяв батькам і собі, що більш пити не буду. Але коли вийшов із лікарні - стало ще гірше. Виникла пустота, яку не було чим заповнити.

- І як Ви це долали?

- Тоді ще не було Інтернету та енергетичних напоїв. Тому я робив, як у пісні: “Нам все равно что - лишь бы с ног косило”. Нюхав бензин та клей, це викликало галюцинації - до речі, хлопець, який зі мною обнюхувався, став інвалідом. Пробував коноплю та каліпсол (сучасний “айс”). У 16 років вже зовсім не хотілося жити. Я не міг віднайти сенсу життя. Хотілося “красиво” померти, думав - після смерті все зрозумію. До того стрибка 1997 року в мене були маленькі спроби самогубства - то трошки різав вени, то стрибав з невеликої висоти.

- І що сталося після 1997 року, коли Ви дивом вижили?

- Мама сказала: постав у церкві свічку за те, що Бог врятував тебе. Але я і вірив, і не вірив. Мене підлікували певний час у психлікарні, проте це не дуже допомогло. Не було твердого переконання, що Бог існує та любить мене. Знову взявся за наркотики: “ширку”, трамадол, “крокодил” - останній наркотик називається так, бо дуже швидко з’їдає людину. Далі почався суцільний жах - у стосунках з рідними, оточуючими. Я знову вирішив звести рахунки із життям - тепер розумію, що це була слабкість, бо сильна людина вирішує проблеми, а слабка втікає від них.

- І в який спосіб Ви вирішили убити себе в чергове?

- Вирішив перерізати вени у гарячій ванні, думав - буде не боляче. Але коли тиск впав, почали страшно боліти всі органи, дихання стало важким. Страх нахлинув… Втрачаючи свідомість і опускаючись під воду, я почав молитися - “Отче наш”. Рідні вибили двері, мене знову врятували лікарі.

Був нерадий зустрітися із різними проблемами та клопотами після цієї суїцидальної спроби. Одна моя знайома “штунда” (абсолютно нормально ставлюся до цього терміну) сказала: “Якщо хочеш змінити життя - зайди до мене”. Я побачив радість в її очах - і сам напросився на зібрання до євангельських віруючих - п’ятидесятників. Відчув, що Бог мене любить і що я грішний чоловік, який потребує його любові. Покаявся на третьому зібранні. На кілька місяців я знайшов спокій - а потім я перестав вірити й почав “випробовувати Бога”... Гріх поглинув мене - почав курити, вживати наркотики. Через це виникли страждання ще гірші від тих, які були до спроб самогубства. Це відчуття розлуки з Господом - страждання совісті та серця. Увечері й вночі каявся, а вдень… коловся - доходило до семи - семи з половиною кубиків. Тоді ще не знав Біблії і думав, що мені немає прощення. Гріхи перестали приносити задоволення. У такому стані я свідомо хотів потрапити у тюрму. Приходив у міліцію і казав, що сьогодні вбив людину, що зараз поб’ю їм вікна, якщо вони мене не заарештують... Міліціонери лише сміялися.

- І Ви?..

- І я здійснив серйозний злочин - пограбував магазин. Мене спіймали й засудили на три роки позбавлення волі. Психіатри обстежили мене й визнали здоровим - сказали тільки, що мені не можна пити. Я відсидів у в’язниці Рафалівки Володимирецького району два роки й два місяці - це було умовно-дострокове звільнення, бо я “став на шлях виправлення”. Віруючі принесли у тюрму Біблію, вірш із якої змінив моє життя: “Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони забували, то Я не забуду про тебе!” (Ісаї 49:15). У 2003 році я прийняв хрещення. Зараз у Рафалівській тюрмі є Дім Молитви. Звільнятися було страшно через спокуси на волі...

- Як склалося Ваше життя після звільнення з місць позбавлення волі?

- Я навчився працювати власними руками - став плиточником. Знайшлася дівчина Олена, яка повірила в те, що Бог змінює таких, як я. Зараз ми маємо з нею четверо дітей: дівчинку та трьох хлопчиків. Найстаршій Ані - 5 років, наймолодший Павло - йому 10 місяців. Мене зняли з обліку в наркологічному диспансері. Хвороба, яку в мене раніше діагностували - гепатит С - не прогресує. Лікарі кажуть, що у 15% він виліковується cам по собі.

- Чи бувають у Вас зараз хоч іноді суїцидальні думки, чи потяг до наркотиків?

- Ні. Радію життю, і немає думок про самогубство. Хоча життя часто нелегке, але з Богом вирішую всі проблеми.

Окрім професійних та сімейних справ, Юрій Туровець виконує обов’язки проповідника в місії “Пробудження”. Він із задоволенням розповідає людям про свій досвід звільнення від наркотиків та схильності до самогубства. Півтора роки тому його запрошували на ТРК “Сфера”. Юра також свідчив у наркодиспансері, центрі соціальних служб молоді, де мені про нього й розповіли - і навіть у католицькому костьолі. Одні наркозалежні та проблемні люди зневажають Юру та сміються із нього, інші - прислухаються. До речі, в 30-річного хлопця є незвичне проте дуже цікаве та гарне хобі - виготовляти мальовничі будиночки з бамбукових та виноградних гілочок.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: