Бережи мене, мій талісмане…

- Що було - загуло, - заспокоювала саму себе. - Я по-справжньому щаслива жінка. У мене прекрасна родина, люблячий чоловік, а побралися б тоді з ним - хтозна, як життя склалося б. Отож, хвилюватися нічого, їй тепер до нього байдуже…

Та як не намагалася відволіктися від думок, пов’язаних зі своїм минулим - не вдавалося. Не помітила, як почала збиратися у гості до Лілі, всупереч великому небажанню випадково зустріти його.

- Даруйте, ви часом не з 15 квартири?

Мар’яну, наче струмом вдарило. Повернула голову, звідки долинув цей голос і відчула, що не в силі побороти свій страх.

- Олесь?

Перед нею стояв спортивної статури чоловік років 45: ті ж виразні сірі очі з проникливим поглядом, правильні риси обличчя, от тільки сивина злегка посріблила скроні. Тінь розгубленості промайнула на його красивому обличчі.

- Здрастуй, Мар’яно, - схоже він опанував себе. - По правді, не сподівався тебе зустріти, адже говорили - ти виїхала з міста.

- Я вже давно повернулася, - відповіла якомога спокійніше, хоча відчувала - холод пронизував тіло, незважаючи на спекотну погоду.

- Так і будемо стояти біля під’їзду. - Може, сходимо, посидимо десь за філіжанкою кави, - запропонував несміливо.

- Ні, сьогодні не вийде, мене чекає Ліля, а потім у мене невідкладні справи, якось іншим разом. - Мар’яна намагалася віднайти “вагомі” аргументи, хоча відчувала, що вони не мають ніякої ваги. Просто їй хотілося звільнитися від полону минулого, що так зненацька нагадало про себе.

- Я всього лиш на декілька днів. Приїхав провідати батьків. Мешкаю тепер за кордоном, тож іншого разу може не бути. - Олесь благально поглянув у вічі.

- Тоді о 17 у “Мальві”, - кинула вже навздогін, прямуючи до під’їзду, а в душі вже й шкодувала, що піддалася на його пропозицію.

Лавиною нахлинули спогади. Мар’яна гнала їх від себе, але вони знову насувалися все сильніше і сильніше. Згадалася перша зустріч з Олесем на дні народження подруги. Симпатичний юнак довгий час позирав у її бік, не наважуючись підійти заговорити. А її дратувала його нерішучість. “Ну й хлопці пішли”, - відзначила про себе. - Невже отак і розійдемося, не познайомившись? На щастя, оголосили “білий танець” і дівчина, не вагаючись попрямувала до красивого несміливця. “Вас можна”…, - і враз осіклася, бо однокурсниця Неля виявилася спритнішою. Відійшла вбік, паленіючи від сорому. А за хвилину він сам підійшов до неї:

- Олесь, - простягнув мускулисту руку.

- Мар’яна, - промовила так тихо, що й сама не почула свого голосу. Потім гуляли вечірнім містом, і дівчина думала тепер вже зі страхом, що було б, якби вона не пішла на цей день народження і не познайомилася з ним.

З тих пір зустрічалися майже щодня, хоча і навчалися у різних вузах. Олесь познайомив її зі своїми батьками, які відразу схвалили вибір сина. Та й родина Мар’яни не була проти цих стосунків. Дівчина називала Олеся своїм талісманом удачі, бо помітила, відколи вони разом, їй постійно і всюди щастило: складала на “відмінно” сесії, перемагала у різноманітних студентських конкурсах, навіть якось у лотерею виграла. Вважала, допоки він її кохає, все буде гаразд.

Через півроку вирішили побратися. Весілля запланували на осінь, а тим часом, після здачі літньої сесії, Мар’яні випала нагода відпочити на Чорному морі за пільговою путівкою. Олесь, отримавши диплом, щойно влаштувався на роботу і приєднатися до коханої не міг. Як не хотілося Мар’яні їхати без нього, все ж, порадившись, вирішили, що така нагода трапляється нечасто, тому їй не варто відмовлятися, а два тижні не такий вже й великий термін. Тим паче, її Талісман оберігатиме її навіть на відстані. Приїхавши у санаторій, дівчина засумувала. Без Олеся все здавалося нудним і нецікавим. Не приваблювали ні вечори з дискотеками, ні різноманітні екскурсії, ані саме море з теплими інколи бурхливими хвилями. Тож здивуванню не було меж, коли одного разу зустрілася на пляжі з Юрком, найближчим другом Олеся. Як з’ясувалося, він відпочивав у сусідньому санаторії. Тепер вони почали зустрічатися частіше: пригадували знайомих, каталися на катері, навіть пробували ловити рибу. Бо, що не кажи, а приємно далеко від дому зустріти хорошого знайомого. Повернулися у місто також в один день. І, насамперед, що насторожило Мар’яну - Олесь не зустрічав її на вокзалі. З дому відразу зателефонувала йому. “Вибач, але мені більше нема про що з тобою говорити”, - якимсь чужим голосом промовив коханий і у слухавці почулися короткі гудки. Довгий час не могла прийти до тями, а коли трохи оговталася, зателефонувала до найкращої подруги Лілі. Сподівалася, що хоч та прояснить ситуацію. Спочатку Ліля віднікувалася, буцімто нічого не знає, а далі проговорилася, що ніби до Олеся дійшли чутки про її роман з Юрком.

- Та у нас і натяку не було на роман, - несамовито заперечувала Мар’яна, не в силі стримати себе. - Нехай запитає Юрка, - вони ж були найліпшими друзями.

- У тім-то й річ, що були, - промовила Ліля, - тепер стали найзапеклішими ворогами, адже і раніше подейкували, що Юрко таємно закоханий у тебе. А коли дізнався, куди ти поїхала - відразу сам рвонув туди ж. А тепер доведи Олесеві, що все це неправда.

- Я ні в чім не завинила перед ним і не збираюся щось доводити, - Мар’яна відчула, як її душу розпирають біль і образа.

Більше Мар’яна не телефонувала Олесеві, не шукала з ним зустрічі, а він зі свого боку також не намагався з’ясувати, що ж було насправді (і чи було) між його нареченою і другом. Через декілька днів просто поїхав з міста, ні з ким не попрощавшись.

Довго не заживала рана у Мар’яниному серці. Не могла забути і пробачити людині, яку так кохала. Її Талісман, схоже, втратив свою чудодійну силу. Згодом вийшла заміж, народила доньку. Чоловік, до якого спочатку не палала великою любов’ю, виявився чуйним, люблячим і розуміючим. З роками збагнула, якою прихильною була до неї доля, подарувавши у супутники саме його. Про Олеся більше не згадувала. Викреслила його зі свого життя, здавалося, назавжди. І ось тобі маєш. Через двадцять з лишнім років він знову нагадав про себе. Навіщо? Хто дав йому таке право? Та, мабуть, найгірше те, що вона сама погодилась на цю зустріч…

Через годину вони сиділи за столиком у затишній кав’ярні і не знали, як розпочати розмову.

- А ти стала ще красивішою, - нарешті спромігся на комплімент.

Вона скептично поглянула на нього, але не заперечила.

- Як живеш, як справи у Юрка? - З притиском вимовив ім’я колишнього друга.

- Живу прекрасно, - Мар’яна вловила його приховану іронію, - а щодо Юрка, то звідкіля мені знати, він же був твоїм, а не моїм другом.

- Як? - Олесь аж підвівся з місця, - хіба ви не одружилися, адже говорили, що…

- А ти і послухав, що говорили, - тепер вже саркастична усмішка торкнулася її уст. - Ми з Юрком були не більше, аніж приятелі. На жаль, плітки для тебе стали переконливішими за мої почуття. От і трапилося те, що трапило-

ся - можливо, і на краще.

Схоже, він не міг оговтатися від почутого.

- Господи, який же я дурень, - уявляю, як ти тоді почувалася, вибач мені, якщо зможеш, якби все можна було повернути… - Олесь говорив схвильовано, підбирав слова і вона відчувала, як це хвилювання мимоволі передавалося їй самій.

- Не переймайся, - я вже давно тебе простила. Тим паче, на долю не скаржусь. - Зустріла чудового чоловіка, маю прекрасну доньку. А що більше потрібно для щастя жінці. Гадаю, у тебе також все гаразд? - Запитала з удаваною веселістю.

- Роботою задоволений, а в особистому… - Він зробив паузу. - Якось не склалося. З дружиною розлучився, з сином спілкуємося рідко, не повіриш, та всі ці роки я згадував тебе, не міг ні забути, ні простити, думав ти з ним, тобто з Юрком, а виявляється…

- Досить, - перебила його Мар’яна, - давай облишимо минуле. Врешті-решт, ніхто нікому нічого не винен. - Вибач, мені час йти, - вона рвучко підвелася.

- Зачекай, - Олесь взяв її за руку. - Я завжди думатиму про тебе і оберігатиму. Я ж твій талісман, пам’ятаєш? Ну скажи хоч що-небудь на прощання…

- Бережи мене, мій Талісмане, - промовила і відчула, як важкий клубок застряг в горлі, - бережи мене і себе також…

За два дні він залишив місто. А через деякий час Мар’яна дізналася жахливу звістку: дорогою до аеропорту Олесь загинув а автокатастрофі…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: