Стріляв у привида - влучив у... пилосмок

- Музей (у перекладі з грецької мови) - означає “храм муз”, можливо, це вони, за відсутності працівників, тут і керують, - чи то жартома, чи то всерйоз сказав директор закладу Олександр Булига. – Я, наприклад, скептично ставлюся до існування привидів, але працівники багато чого й мені розповідали.

- Особисто я чула, як у сусідній кімнаті ніби “рухають” меблі, - долучилася до розмови завідувачка сектору новітньої історії Валентина Данілічєва, але коли зайшли туди - нічого не виявили.

ЇЇ колега, завідувачка відділу етнографії Алла Українець теж чула звуки, наче хтось гортає книгу в зачиненому кабінеті. Однак найбільше історій працівники розповідають, посилаючись на колишніх воєнізованих охоронців, які чергували тут уночі ще за радянської влади. Як не намагалися, але заснути під час своїх нічних чергувань молоді хлопці так і не могли. На другому поверсі весь час було чути кроки. Але як тільки ішли наверх подивитися, хто там “тупає”, кроки віддалялися. Одного разу все це справило настільки жахливе враження на охоронця, що він з табельної зброї вистрілив услід “невідомому”. Вцілити йому у привида не вдалося, але музейний пилосмок постраждав.

Ще один випадок, який теж можна назвати містичним, стався, коли в цьому приміщенні знаходився обласний комітет партії. Між першим та другим поверхом на стіні висіла якась патріотична картина із зображенням вождя світового пролетаріату Володимира Леніна. Так ось, невідомо з якої причини витвір радянського художника уночі з гуркотом гепнувся на сходи, ледь не до смерті налякавши охоронців. Музейні працівники припускають, що, можливо, “духам нацистських офіцерів” дуже вже не сподобалося зображення “вічно живого” Леніна? Як відомо, нацисти разом з Адольфом Гітлером займалися окультними науками, вірили у силу потойбіччя. А загони СС були не чим іншим, як таємничим орденом, на зразок тамплієрів. За часів існування рейхскомісаріату вони тут охороняли Еріка Коха. Негативна енергетика, яку породили їх злість та ненависть, наповнила стіни приміщення.

А ще - одна київська газета писала, що свого часу в підвалах саме Рівненського краєзнавчого музею знаходилася частина відомої “янтарної кімнати”, котра під час Другої світової війни без сліду зникла. Припускав це у своїх документальних творах і Юліан Семенов. Хоча директор музею Олександр Булига запевнив, що жодних підвалів у них не існує взагалі.

Втім, більшість працівників не хочуть бачити у музеї щось таємниче. Все невідоме вони пояснюють просто. “Кроків” насправді не існує, просто рипить дерев’яна підлога. А вітер просто створює ілюзію якихось звуків. Але всі погоджуються, що, без сумніву, музей вночі живе своїм життям. Кожна фотографія, кожна річ, одяг, котрі належали різним людям, яких давно вже немає серед нас, несуть у собі частину енергії свого власника. Можливо, ці люди просто про щось хочуть нам сказати, нагадати. Адже привиди не з’являються, якщо їх усе влаштовує.