»Грати у регбі можуть усі. Головне - бажання»

З кореспондентом газети „Рівне-Ракурс” спілкувався один із тренерів клубу Ігор Родзяк.

- Ігоре Борисовичу, я чув, що регбі у Рівному “народилося” з приїздом південно-африканського місіонера Дерка Гімана, чи правда це?

- Не зовсім. Спорт цей у нас існував і до його приїзду, багато у чому завдяки першому президенту федерації регбі в Рівненській області Віктору Шкуратюку, та й команда вже була створена. Проте, уявіть собі команду, у якій нема жодного професіонала-гравця і професіонала-тренера. Грали люди, які хотіли грати, яким це подобалося: легкоатлети, баскетболісти, які тільки вчилися бути регбістами. Тож внесок Дерка у розвиток цього виду спорту на Рівненщині – величезний. Він відкрив нам очі на гру, її правила, пояснив, як правильно зберігати м’яч, боротися за нього, входити у контакт. З його допомогою наша команда прогресувала набагато швидше, ніж будь-який інший регіон.

Коли у 1998 році ми поїхали на турнір найкращих тоді колективів країни, нас там спочатку сприймали як відвертих аутсайдерів, але ми зробили маленький фурор, посівши восьме підсумкове місце.

- Чи існують критерії набору гравців до команди?

- Для гри у регбі підходять усі. Головне - мати бажання. Ми шукаємо як важчих, фізично розвинених гравців, так і легких, але більш швидкісних, а ще - людей з хорошими антропометричними даними, які могли б боротися за верхові м’ячі. Тож ніякого відбору не існує.

- З якого віку найкраще починати займатися регбі і наскільки це доступно?

- Починати займатися цим спортом ніколи не рано і ніколи не пізно. Я, наприклад, розпочав тренуватися у двадцять вісім років, а вже за півтора роки – потрапив до складу національної збірної України. Хоча, до цього я вже мав певні ігрові навики, адже займався баскетболом та був фізично підготовленим – майстер спорту і діючий рекордсмен області у бігу на сто метрів.

А з приводу доступності, скажу, що тренуються наші діти безкоштовно, та й форму для змагань завжди намагаємося купувати за спонсорські кошти. Звісно, юні гравці самі купують собі одяг для тренувань, але вважаю, що ці витрати мінімальні, оскільки амуніція не є складною та дорогою – це звичайні бутси, шорти, регбійка (та ж футболка, але цупкіша та міцніша), гетри.

- Наскільки популярним є цей вид спорту серед молоді і чи популяризується він узагалі?

- Хто почав займатися регбі, той уже, як кажуть, зафанатів. Існує думка, це травматичний вид спорту, я з цим категорично не погоджуюся. Так, це жорсткий, силовий, контактний спорт, а травми трапляються і у футболі, і у тенісі.

Регбі не є надто популярним як у нас в області, так і в Україні, тож ми, тренери, щороку приходимо до шкіл, розповідаємо дітям про регбі, агітуємо їх, набираємо вікові групи.

- Де проходять тренування та офіційні ігри РК “Рівне”?

- Це поки що наша найбільша проблема. Клуб не має свого поля. Тренуємося на шкільних майданчиках: молодь – у ЗОШ №19 та ЗОШ №8, дорослі – у ЗОШ № 25. А офіційні матчі граємо, де доведеться, то у Бармаках, то в Омеляні. Літом проводимо командні збори у Хрінниках.

- А як склалася ваша особиста кар’єра гравця та тренера?

- Регбі я займаюсь вже тривалий час. До 2004-го був граючим тренером. У моєму активі одна гра за збірну України. Це був тест-матч проти збірної Румунії. Тоді ми поступилися більш сильному супернику, адже в Румунії регбі набагато популярніше та більш розвинене, ніж у нас. Тренером я з 1998року. Разом із колегою Володимиром Радчиком виховали переможців першості України серед дітей у вікових категоріях 91-92 та 92-93 років народження. А в травні цього року команда (ДЮСШ №4) у віковій групі 88-89 років народження під моїм, спільно з іншим тренером - Андрієм Пєтуховим - керівництвом, виборола друге місце у чемпіонаті України.

Зараз готуємося до другого кола першості України.