»За своє перше весілля я отримав 400 доларів!»

Перший »весільний» досвід

- Своє перше весілля, на якому був тамадою, пам’ятаю надзвичайно добре, - розповідає пан Руслан. - Це було в грудні 1996 року. Кажуть, кожен актор пам’ятає свій перший вихід на сцену. Так само і я ніколи не забуду свій перший “весільний” досвід. Звісно, я дуже хвилювався - до того не бував у такому амплуа. Крім того запросили мене “вести” весілля, на якому гостями були високоповажні особи та представники влади. Але все пройшло досить непогано. І, коли, я розслабившись, присів випити кави, батько нареченої підійшов до мене і сказав: “Ти казав 300 доларів? Тримай 400 - гарно попрацював!”.

Я, приховавши своє щире здивування, подякував. Вийшовши на вулицю, дістав гроші - чи не примарилося мені часом? Та, ні, це справді були не гривні, а справжні “зелені”. Тобто, моя перша робота на весіллі, принаймні у грошовому еквіваленті, не була, як у згаданій приказці, - “гливким млинцем”.

Тамада - »арбітр»

між родичами

- Якщо на весіллі, що відбувається у селі, тамада потрібен постільки-поскільки, бо всі гості добре знайомі між собою та знаються на весільних звичаях, то в місті без тамади не обійтися. Дуже часто трапляється ситуація, коли на весіллі вперше зустрічаються родичі з боку молодої та молодого, яких треба перезнайомити між собою та зняти напружену атмосферу.

Головне завдання тамади - зробити так, щоб гості з обох сторін відчули свою вагомість і в жодному разі не були обділеними увагою. Коли, наприклад, з родини молодої хтось “заводить” на ігри, то родичі молодого, зазвичай, ставляться до цього з певною підозрою - мовляв, побачимо, що з цього вийде, - і неохоче приєднуються до розваг.

Для того, аби уникнути таких ситуацій, існує тамада, який повинен стерти ту грань, яка, переважно на початку свята, розділяє гостей. Зі словами: “Владою, наданою мені Богом та батьками, наказую...” - тамада викликає гостей з боку молодого та молодої до гри, і поступово атмосфера стає більш розкутою.

Парадокси »сільського»

і »міського» весіль

- Тепер у селі весілля прагнуть зробити так само “красіво”, як у місті. З широким розмахом, з величезними весільними тортами, молодий - у смокінгу з “метеликом”, молода - кидає у юрбу неодружених дівчат букетик... Така собі “варварська розкіш”. Хоча, звісно, багато традицій та промовлянь все ж таки збереглося.

А от у місті, навпаки, - ностальгія за “лірикою”, традиціями і звичаями... Мене просять для сценарію свята вибрати найкрасивіше з “народного”. Багато хто з клієнтів наголошує: “Помиття ніг і танець з тещею - не треба! Бо це неестетично і вульгарно”. Цікаво, але у більшості випадків, коли люди просять уникати двозначних жартів та ігор під час святкування, практично завжди їхнє гуляння перетворюється на таку розпусту, що годі й казати...

Весільні курйози

- Є така гарна весільна традиція на Україні - плести віночок з колосся та калини на “зажинки”, коли батьки видають першу дитину заміж, та на “обжинки” - коли останню. Батьків садять на лаву з тим віночком, їх тричі підкидають, співають їм “Многая літа...”, потім вони танцюють. Для того, щоб у родині були щастя і достаток, цей вінок потрібно повісити на хату, на комин. У Здолбунові, коли я проводив весілля, батько нареченого виліз пожежною драбиною на дев’ятий поверх, а злізти не зміг... Йому, звичайно, допомогли повернутися на “тверду” землю, та більше у нього таких оригінальних ідей не виникало.

Ще один цікавий випадок пригадався мені, коли на одному з весіль молодий тещу у візку возив. Не знаю, де у місті їм вдалося знайти не просто візок, а справжню “гноївку”, яку в селі в господарських цілях використовують. Візок прикрасили, посадили туди тещу, зять розігнався і... раптом у візок в’їхала машина! Теща, хоча і відлетіла на декілька метрів, але відбулася легким переляком, а зять отримав синець під оком від довгої ручки візка, водієві заплатили за фару... І смішно, і неприємно.

Особливості військового

і »жлобського» весілля

- Іноді буває так, що запланована програма весілля просто йде шкереберть через непередбачувану поведінку гостей. Наприклад, коли гості - здається, ще досить тверезі після першого “заходу” - йдуть у такий танок, що немає як гру провести... Цікаво проходило весілля у військових, принаймні, вони попереджали, що у них буде весело та цікаво. Я як тамада піднімаю келих і промовляю тост за молодих, а офіцери та солдати дивляться не на мене, а на генерал-майора. Він випив - випили всі. Одне слово - армія...

На Київщині є селище міського типу Ківшовата. Колись там я побував на дуже дивному весіллі, на якому гості їли прямо з тарілок зі стравами, бо своїх власних біля них не було. На розі столу стояв якийсь родич із горнятком горілки, коли батько нареченого казав “добро”, той розливав горілку гостям, і усі пили за здоров’я молодих...

»Ой не будемо пити тую гірку юшку...»

- Усі знають, що на весіллях захмелілі гості часто люблять завести жартівливі приспівки двозначного змісту. У народі з давніх часів це називалося “сороміцьким гумором”. Зазвичай, такі приспівки дозволяли собі люди старші. Та і зараз за столом ініціатором таких пісеньок стає, переважно, не молодь. І знову ж таки, на весіллях, де гості “передбачались” стримані та виховані, хтось у розпал святкування раптом заводить: “Ой не будемо пити, тую гірку юшку...”. Це у кращому випадку.