Душа прагне світла

Княгиня-берегиня

- Концепція створення меморіального ансамблю, - розповідає автор монументу, відомий скульптор Володимир ШОЛУДЬКО (на фото вгорі), - належить Миколі Петровичу Пасічнику, головному архітектору міста. Від виникнення ідеї до втілення її у мармурі пройшло майже три роки. Оскільки портретних зображень Марії Несвицької не збереглося, скульптура позбавлена рис конкретної людини. Ми намагалися створити легендарний образ, поетичне уособлення ангела-охоронця міста. Верхня частина крісла, в якому сидить княгиня, нагадує два ангельські крила: Берегиня Рівного ніби захищає ними рівнян від усякого лиха.

Вибираючи матеріал для пам’ятника, зупинилися на шляхетному мармурі. Його світлий колір - водночас ніжний і суворий - надає скульптурі урочистості і ніби випромінює світло.

»Лупайте сю скалу!»

Мармур - матеріал міцний і, до того ж, дорогий. Скульптору доводиться поєднувати в собі силу каменяра і витримку сапера. Дуже копітка праця - переведення гіпсової моделі у мармур. Художники жартують: поки скульптор висікає один шедевр, живописець готує цілу виставку полотен, а графік встигає забути про ті десять альбомів, які створив за цей час. На щастя, сьогодні є такі інструменти і пристрої, які полегшують роботу скульптора-монументаліста. Та техніка не вирішує всієї справи. Тому Володимир Шолудько покликав на допомогу друзів - Василя Корчового, Віктора Фрунзея, Юрія Козерацького. Разом упоралися з такою складною і відповідальною роботою за два місяці.

- Приємно було працювати з людьми, які знають суть справи, - говорить пан Володимир. - Я маю на увазі не лише скульпторів, а й людей, від яких залежали технічна підтримка та фінансова сторона роботи.

При створенні пам’ятника Уласу Самчуку, замовником якого виступив колишній голова Рівненської облдержадміністрації, мене безперестанку роздирали на шматки, аби я вирішував якісь авральні питання, якими займатися не повинен. Хоча робота була виконана якісно і в призначений термін, замовник і донині до кінця не виконав своїх фінансових зобов’язань.

А от під час роботи над скульптурою Несвицької у мене майже не виникало проблем. Міський голова Віктор Чайка всіляко сприяв як у фінансуванні робіт, так і в організаційному плані. Багато допомагали директор Здолбунівського заводу нестандартного обладнання Володимир Довгалюк та директор фірми “Верстатник” Олександр Кухар, на території якої ми, власне, і витесали скульптуру.

Роман із каменем

Мармурова фігура Марії Несвицької складається з двох частин - це зумовлено розмірами скульптури і пов’язано зі складнощами транспортування. Втім, мармур оброблений таким чином, що глядачі цього не помітять.

- У давнину, і навіть десять років тому, - долучився до розмови Юрій КОЗОРАЦЬКИЙ, - помічниками скульптора призначали ковалів, що відновлювали інструменти, якими “лупали сю скалу”. При роботі з гранітом потрібні були ще токар і зварювальник: залізо не витримувало, свердла ламалися. Втім, сучасні інструменти, якими би досконалими вони не були, ще не гарантують створення справжнього шедевру. Кожна деталь, кожен штрих поверхні мармуру мають бути пропущені крізь пальці скульптора, вималювані його уявою, дотиком, а вже потім вирізьблені у камені.

На скульпторі лежить ще й моральна відповідальність перед своїми вчителями. Нас із Володимиром навчали найкращі представники Київської монументальної школи: академік Василь Бородай, Віктор Сухенко, Іван Макогон, Валентин Борисенко, Валерій Швєцов.

Ідеали та ідоли

Монументальна скульптура має властивість впливати на психіку людей. Пам’ятник - це символ, образ, втілений не тільки у зримому, а й у вагомому, відчутному на дотик матеріалі, переданий за допомогою певної форми. Ця форма повинна бути зрозумілою, щоб символ прочитали ті, кому він адресований.

- Історія, дух міста знаходить відображення в його пам’ятниках, - емоційно коментує Володимир Шолудько. - Які жителі міста, такі і його пам’ятники; чим живе місто, те й посідає місце на п’єдесталах. От і з’являються на вулицях деяких міст пам’ятники гаманцям і пройдисвітам. Монументальна скульптура формує не лише смак людей та їхнє ставлення до того чи іншого витвору мистецтва, а й створює або, навпаки, руйнує історичні зв’язки. А це вже - відповідальність перед історією.

- Для мене, - зізнається Юрій Козерацький, - робота над пам’ятником Марії Несвицькій стала душевним відпочинком. Ангел-охоронець міста - образ світлий, він випромінює позитивну енергетику. Коли Володимир покликав мене сюди, я поїхав із радістю, адже душа потребує свята.

І справді, пам’ятник Марії Несвицькій, яка уособлює в собі епоху процвітання Рівного, напевно, стане для рівнян джерелом надії на краще майбутнє міста і людей, що живуть у ньому і роблять його прекрасним.