Старий і світ

Ернест, біографія якого цікавить багатьох літературознавців, жив в дуже культурній родині. Його батьки з ранніх років намагалися розвивати хлопчика у всіх напрямках. З малих років Хемінгуей ходив з батьком на полювання, бував в індійських селищах. Тато намагався привчити його любити природу і цікавитися дивовижним життям індіанців. Старший Хемінгуей, життя якого склалося як людини, що займається улюбленою справою етнографією, дуже хотів, щоб його старший син продовжив його справу. У сім’ї Хемінгуей вже кілька поколінь чоловіки були лікарями, етнографами і мандрівниками-місіонерами.

Мати Ернеста Хемінгуея, дуже цікавилася живописом і співом. Колись вона дебютувала у нью-йоркській філармонії, і, хоч на даний момент вона займалася викладанням співу в церковному хорі, тяга до музики її не залишила. Тому маленький Ернест вчився грати на віолончелі і розбиратися в живописі. Звичайно ж, його життя склалося інакше, але, тим не менш, письменник завжди вмів відрізняти гарні картини і красиву музику. У деяких оповіданнях Хемінгуей використав як прототипи своїх персонажів образи батьків. Звичайно ж, їх біографія зазнала деяких змін, але, основні риси характеру і взаємини між собою, а також ставлення до нього можна побачити в багатьох ранніх оповіданнях.

Письменник навчався в кращій школі свого міста. Саме там йому прищепили любов до рідної мови та літератури. Навчаючись він працював у шкільній газеті та журналі, де зміг писати свої перші фейлетони, а також пробувати себе у такому жанрі, як белетристика. Ернест був тим хлопцем, який завжди намагався домагатися в усьому тільки найкращих результатів. Він був капітаном і тренером шкільної команди, перемагав у змаганнях з плавання та стрільби, став редактором шкільної газети. Улюбленим письменником Хемінгуея в шкільні роки був Шекспір.

Коли Ернест вчився в школі, дуже модним в тих краях був письменник Ринг Ланднер. Саме йому в перших своїх пробах пера і намагався наслідувати юний письменник. А оскільки Ларднер відрізнявся іронічністю і вільнодумством, Ернест теж писав у подібному стилі, через що класному керівникові не раз перепадало від інспектора за подібне зухвальство його учня.

У 1916 році, у шкільній газеті було опубліковано три оповідання Хемінгуея, які варто виділити з його ранньої творчості. Це розповідь “Суд Маниту” (основою став індійський фольклор, розповідь про вбивство старим мисливцем молодого), “Вся справа в кольорі” (розповідь ведеться від імені літнього боксера, який розповідає про нечесний матч) і “Сепії Жінган” (своєрідний розповідь про індіанця, який говорить про свого собаку і тютюн, іноді згадуючи про жорстоку розправу над людиною, яка колись його образила).

Уже в цих оповіданнях можна помітити перші особливості та відмінні риси літературної мови, властиві Хемінгуею.

Під час літніх канікул Ернест часто тікав з дому. Він чинив так з однієї простої причини - хотів побачити світ своїми очима. Життя в його будинку була затишним, але повсякденним, а хлопцеві хотілося побачити і дізнатися щось особливе. Тому він їздив по інших містах, працював мийником машин або ж офіціантом в придорожніх барах і спостерігав за різними людьми. Образи багатьох з них були взяті як прототипи для його оповідань. А ось взимку Ернест їздив в Чикаго, де навчався боксу. Там він теж зміг побачити безліч цікавих персонажів зі світу спорту та світу мафії. Ці персонажі теж стали героями його оповідань.

У 1917 році Америка вступила в першу світову війну, і Хемінгуей просто прагнув потрапити в армію, але через поганий зір його не взяли. До університету він теж не пішов. Замість цього він пішов працювати в одну провінційну газету в Канзасі. Саме там хлопець навчився основним навичкам роботи журналіста і на основі цього написав “сто заповідей газетяра”.

Після цього Хемінгуей все-таки потрапив на фронт, правда не солдатом, а санітаром. Він був на італійському фронті, невдовзі перейшов у ударні війська і отримав дві медалі за хоробрість. Армія зміцнила молоду людину, але, в той же час, принесла йому безліч потрясінь, які Хемінгуей пізніше описав у “Прощавай, зброє! ”.

Після війни Ернест ще деякий час працював у газеті, але, нарешті він зрозумів, що йому складно вкладатися в рамки, які ставить редактор і писати про те, що не вважає цікавим і необхідним. Тому письменник пішов з журналістики, зайнявся творчістю. Звичайно ж, перший час йому було складно, але він не сумував і продовжував писати. У підсумку, завдяки наполегливій праці та вмінню майстерно володіти пером, в 1925 році письменник написав роман “І сходить сонце”. Саме він, опублікований в 1926 році, приніс Хемінгуею світове визнання. До тридцятого року письменник створив чотири гучні книги, а потім у США почалася криза, яка поклала свою тінь на творчість Хемінгуея. І хоча він жив у той час в Європі, проте відчув все, що відбувалося з його рідною країною.

У 1929 році автор повернувся в США, оскільки вже тоді бачив, як зароджується фашизм і не хотів залишатися у Європі, переїхав до Флориди. У 1933 році вийшов його третя збірка оповідань “Переможець не отримує нічого”. У цю книгу знову увійшли розповіді різних років. Цей цикл відрізнявся похмурістю і безнадією. Хемінгуей відчував себе чужим у своїй же країні, після того як десять років провів у Європі.

Під час другої світової війни Ернест знову пішов на фронт. Саме про війну безліч його повоєнних оповідань і повістей. Звичайно ж, війна надломила вже немолодого Хемінгуея. Він відчував, що скоро його життєвий шлях закінчиться. Останні роки він подорожував по рідних місцях і писав свої останні оповідання. У ніч на 2 липня 1961 геніального письменника Хемінгуея не стало. Його життєвий шлях був настільки унікальним і захоплюючим, що його неможливо вмістити не те що в одну статтю, а навіть на цілу книгу. Це була людина честі, талановитий журналіст і письменник, який залишив безліч літературних скарбів наступним поколінням.

Я забываю о тебе иногда, как забываю, что бьётся моё сердце.

Все люди делятся на две категории: те, с которыми легко, и также легко без них, и те, с которыми сложно, но невозможно без них.

У Достоевского есть вещи, которым веришь и которым не веришь, но есть и такие правдивые, что, читая их, чувствуешь, как меняешься сам, — слабость и безумие, порок и святость, одержимость азарта становились реальностью, как становились реальностью пейзажи и дороги Тургенева и передвижение войск, театрвоенных действий, офицеры, солдаты и сражения у Толстого.

То, что писатель хочет сказать, он должен не говорить, а писать.

Умные люди чрезвычайно редко бывают счастливы.

Пиши пьяным, редактируй трезвым.

Дайте человеку необходимое — и он захочет удобств. Обеспечьте его удобствами — он будет стремится к роскоши. Осыпьте его роскошью — он начнет вздыхать по изысканному. Позвольте ему получать изысканное — он возжаждет безумств. Одарите его всем, что он пожелает — он будет жаловаться, что его обманули, и что он получил не то, что хотел.

Нет на свете дела труднее, чем писать простую, честную прозу о человеке.

Все хорошие книги похожи друг на друга: они правдивее жизни.

Кошка абсолютно искренна: человеческие существа по тем или иным причинам могут скрывать свои чувства, но кошка — никогда.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: