Долі людські

Одного ранку Галину знайшли мертвою. Вся закривавлена, вона лежала біля стійки бару. Ніхто точно не знав, що трапилося. А, може, хтось і знав, тільки мовчав – кого обходить доля заробітчанки. Подруга Галини Ольга хоч і здогадувалася про причину смерті подруги, але теж мовчала - боялась, аби з нею не зробили того ж.

А шлях жінки до такого нещасливого закінчення був типовим для багатьох українців…

Після закінчення педінституту Галина працювала вчителем початкових класів у своєму рідному селі. Петро, її чоловік, був трактористом. Але колгосп розпався, і він залишився без роботи. Спробував працювати на хазяїна - місцевого фермера, - та робота не сподобалася. На одну мізерну зарплатню Галини жити було важко, адже мали двох діток-близняток. Петро в пошуках роботи закинув те невеличке домашнє господарство і все частіше почав заглядати до чарки. На плечі Галини лягли і робота, і домашнє господарство, і діти. Важко було, але терпіла, сподіваючись на краще.

А тим часом односельчани Галини один за одним стали виїжджати за кордон: хтось у пошуках роботи, хтось – кращої долі. Галина теж стала задумуватися над такою можливістю. А якось подруга Ольга, з якою разом працювала, почала підмовляти: “Давай поїдемо! Дітей свекруха догляне, а твоєму п’яничці - море по коліно, аби чарка була”.

Коли Галина сповістила чоловіка про своє рішення, він тільки рукою махнув: “Роби, як хочеш...” А от свекруха поставилася до новини схвально: “Може, доню, грошей заробиш, адже нам так важко жити”.

Сама не помітила, як за клопотами пройшли останні місяці на Україні. А невдовзі подруги вже були в такій далекій Португалії. Влаштувалися на роботу швидко, до одного хазяїна: Ольга - прибиральницею в барі, а Галина - посудомийницею.

Галина була красунею - типова україночка: чорноока, з бровами, мов крила ластівки, статна. Довгі коси сягали талії. Хазяїн не раз заглядався на неї. Вона помічала його масні погляди, але й гадки не мала відповідати на них. Вечорами часто плакала, згадуючи своїх діточок, рідну домівку. На крилах полетіла б назад. Але треба заробляти... Всі зароблені гроші відсилала додому. Листи від чоловіка отримувала рідко, а потім він і зовсім перестав писати. Не знала вона, що її Петро вже за гратами: під час сварки - він був добряче напідпитку - вбив сусіда. Дали десять років.

Пройшов уже рік її роботи в барі. Одного разу хазяїн сказав: “Годі, Галю, тобі мити брудний посуд. Будеш гостям прислужувати. Зароблятимеш більше”. Та недовго довелося Галі працювати на новій “посаді”…

Подруга Ольга сповістила про трагедію рідних Галини. Але забрали тіло покійної, аби поховати на батьківщині, ті не мали змоги. Так і залишилася вона на чужій землі...

16.03.2015

Надія БІЛОУС

Коментарі (0):