Чи велика втрата – такий батько?

І хоч маленькою вона дуже гнівалась на тата за те, що той покинув їх з мамою, нині її душу бентежило лише єдине запитання: який він? Як старанно не намагалися бабуся з дідусем приховати, де живе її батько, дівчина дуже постаралася, щоб дістати його адресу. Звичайно, мама була б не в захваті від такої зустрічі, адже в неї також вже давно друга сім’я, чоловік, який усіляко намагається замінити Руслані батька і живуть вони у передмісті. Донедавна мешкала тут і дівчина. Але так склалася доля, що рано вийшла заміж і за дивним збігом обставин – у село, де будинок дідуся з бабусею. Тепер у неї власна молода родина, малесенький синочок і вона приїздить в місто або в гостину до матері, або на сесію.

Візит до тата Руслана відкладала до закінчення університету. Ось і диплом захистила. Залишається лише щасливо повертатися додому. Чи все ж подивитися, який той батько? І вона наважилася.

Незнайома вулиця. Номер будинку. Старі недоглянуті двері. Дзвоник ледве не вискакує зі стіни – до рук майстра проситься. А, може, бігти геть? Це, вочевидь, не може бути квартирою батька. Оглянулася – позаду жінка, мабуть, сусідка.

– Ви дзвоніть, дзвоніть, вони вдома, – ніби підбадьорила.

Руслана вже хотіла бігти сходами униз, як двері відчинила жінка, котру щойно висмикнули від плити.

– Ви до кого? – глянула хоч не сердито, але підозріло.

– До Івана Мельника, – голос тремтів від хвилювання.

– А навіщо?

– Я його донька від першого шлюбу, – спантеличила незнайомку.

Жінка в дверях на якусь мить і справді оторопіла, але згодом отямилася, напевне, згадала про те, що в чоловіка до неї була вже законна дружина.

– Іване! – гукнула. – Йди доньку приймай: стіл накривай, гостинці готуй.

До чоловіка, що вийшов назустріч, Руслана не відчула нічого. “Чужий перехожий”, – крутилося в голові. Він був у простій сорочці, випущеній поверх спортивних штанів, неголений, зі слідами недосипання, можливо, повернувся з нічної зміни. Допитливо розглядав гостю і раптом ні сіло ні впало:

– Грошей у мене немає.

Руслані потемніло в очах.

– А ви подумали, що я до вас по гроші прийшла? – ледве не розсміялася батькові в обличчя. – У мене все є. І тато, і мама, і дідусь з бабусею живі. І чоловік добрий. І синочок підростає. І диплом про вищу освіту – в кишені. І гроші… Я хотіла всього лишень подивитися на вас: чи варто було втрачати такого батька.

– І…

– І переконалася, що краще ніякого, ніж такий…

Не доказала фрази і кинулася сходами вниз. Бігла, а під нею горіло. Тільки вхопивши ковток свіжого повітря на вулиці, опустилася на лавку. З відчиненого вікна третього поверху молода жінка почула, як дружина стидає її батька:

– А міг би й позичити грошей, щоб хоч раз достойно пригостити свою доньку! Хоч торта якогось купити. У неї і сім’я, і вища освіта. А що ти дав своїм дітям?!..

Руслана схопилася і чимдуж побігла вулицею – несила було слухати про проблеми чужої родини.

Вдома вона нічого не сказала про свій візит. А, власне, й говорити було нічого.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: