Собака-квочка

Купив якось я в інкубаторній курчат, щоб завезти в село до батьків, приніс додому. Дружина нагодувала їх, зробила кубельце в кошику, посадила туди курчат, і, залишивши на кухні, побігла на роботу (а працювали ми разом). І тільки потім згадала, що у квартирі залишилася домашня собачка Тузька і кіт Маркіз, а двері кухні зосталися відчиненими. Знаючи, що кіт був майстром ловити горобців і голубів, добра не сподівалася.

Однак, прийшовши додому на обід, побачили таку картину: Тузька лежала в кошику на боці, а всі п’ятнадцятеро курчат мирно спали, притулившись до собаки. А за метр від кошика сидів кіт і облизувався. Коли ж Тузька побачила нас, то лагідно заскавучала, спокійно, щоб не налякати курчат, вийшла з кошика і побігла, гавкаючи, за Маркізом, загнала кота за шафу. Видно, набрид він їй за час нашої відсутності своїми зазіханнями на курчат.

Зберегла їх Тузька - очевидно, спрацював материнський інстинкт. Коли ж ми хотіли забрати кошик із курчатами в іншу кімнату і закрити їх там, Тузька дивилася на нас благально, зі слізьми на очах, ніби просила: не забирайте їх! І ми залишили курчат на кухні. Тиждень ще були вони у нас, і Тузька охороняла їх, водила за собою, немов квочка. Маркіз боявся навіть підійти до них.