“Червоний директор”

Федору ЧЕХУ (на фото) - колишньому директору Рівненського заводу високовольтної апаратури - не судилося стати його власником. Напевне тому, що чесні люди майже ніколи не стають багатими. Доля останнього “червоного директора” м. Рівне, лауреата Державної премії УРСР у галузі науки і техніки, делегата XXV з’їзду КПРС, кавалера двох орденів Трудового Червоного Прапора Федора Чеха - це наслідок свідомого вибору професії, який він зробив 70 років тому. Тоді, в 1946 році, юнак із поліського селища Степань на Рівненщині після успішного закінчення десятирічки вступив до Київського політехнічного інституту, де здобув кваліфікацію інженера-механіка.

“У штаті було четверо – директор, головбух, водій та кадровик”

- Федоре Сергійовичу, коли Ваша доля перетнулася з РЗВА?

- У відпустку щороку їздив провідати батька в Рівному. В нього тоді знімав квартиру начальник обласного управління місцевої промисловості Гайовий, з яким ми разом вчилися в інституті. Він і запропонував мені переїхати до Рівного. Тут, на площах бази “Укртекстильторг”, за наказом Міністра електротехнічної промисловості СРСР № 273 від 18 травня 1957 року було організовано Державний Союзний завод високовольтної апаратури - РЗВА. Коли я влаш-товувався на роботу, у штаті заводу було четверо - директор, головбух, водій, який возив директора, та кадровик. Мені доручили створити інструментально-ремонтний цех, я був першим його начальником.

У 1957 році РЗВА випустив першу продукцію - блок-контакти, вимикачі навантаження, запобіжники, реостати. Колектив підприємства тоді вже налічував близько 250 працівників. У 1958 році буди випущені перші високовольтні масляні вимикачі ВМГ-133. Деталі постачали заводи-суміжники, а в Рівному обладнання складали. В 1958 році на заводі був організований технічний відділ, мене призначили його начальником. Коли в колективі з’явилися перші інженери-конструктори, я запропонував організувати на заводі СКБ і працювати над власними розробками конструкцій нових масляних вимикачів.

“10 відсотків заводчан заробляли більше, ніж директор РЗВА”

- Чим вирізнявся Рівненський завод високовольтної апаратури серед підприємств електротехнічної галузі СРСР?

- З тими підприємствами, які будувалися після нас, наш завод не можна порівняти. Ми починали з нуля - працювали, вчились і будувались. Своїми руками побудували завод та житлові будинки по всьому місту, в яких безкоштовно отримали квартири більше тисячі сімей високовольтників. Побудували заводський гуртожиток, власні дитячі садочки, піонерський табір для дітей заводчан.

Сьогодні не порівняти соціальний пакет, яким були забезпечені працівники РЗВА, з соціальним пакетом на приватних підприємствах. У нас були свої бази відпочинку. А зарплата… Це зараз зарплата робітника в деяких компаніях у десятки, а то і сотні разів менша від зарплати голови правління. А при мені 10 відсотків заводчан заробляли більше, ніж директор РЗВА. Причому не інженерно-технічний персонал, а робітники високої кваліфікації - фрезерувальники, токарі, слюсарі.

- Федоре Сергійовичу, забезпечивши сім`ї працівників заводу житлом, Ви, напевне, не обділили себе?

- Від радянської влади безкоштовно квартири я не отримував. Мій батько мав ділянку в колгоспі імені Жданова, тож подарував мені шість соток землі, де я побудував власний будинок і виростив садок. Нині на цьому місці, на розі вулиць Грушевського та Київської, перша в Рівному 14-поверхівка. А моя родина після знесення будинку отримала квартиру в центрі міста на вулиці Короленка. Власного авто в мене нема і не було.

“Залишився як динозавр із директорів 60-80-х років ХХ століття”

- У чому, на Вашу думку, запорука успіхів РЗВА?

- Вся справа в людському чиннику. Ми спочатку вчили робітників, потім за рахунок підприємства вони вчилися в технікумах та інститутах. У нас були робітничі династії. Приходили зі школи хлопці та дівчата, одружувалися, народжувалися діти, які працювали при мені, а зараз працюють вже їхні діти - внуки тих, кого я приймав на роботу. Тому впевнений, що підприємство тримається на виплеканих ним заводських династіях.

- Ви підтримуєте зв'язок із заводом?

- Мене високовольтники не забувають до цього часу. Ще залишилися хлопці, які пацанами прийшли на завод і пам’ятають мене, жодного разу не забули привітати з днем народження. А як увійшли в моду новорічні корпоративи, почали запрошувати і на ці святкові заходи. Постійна увага колективу підприємства, якому я віддав кращі роки свого життя, піклування про родину - дітей, внуків та правнуків, які для мене є найбільшою цінністю, не залишають мені часу думати про те, що я залишився як динозавр із директорів 60-80-х років ХХ століття.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: