Навіть дня

Дарма Настя послухала подругу. Якби знала, що життя за це не раз покиває пальцем, нізащо не послухала б Анжелу. І тягар чужої таємниці, який носила роками, одного разу стане нестерпним…

– Я йду від Сергія, – заявила Анжела. – Завтра напишу заяву і…

– Що за жарти? – не втямила Настя. – Ти ж вагітна. Чи це не правда?

– Правда. Але Сергій про це поки що нічого не знає. Ти ж йому не скажеш? Зрештою, вагітним відмовляти не можна. А це моє прохання. І ще. Я хотіла б, щоб ти пішла зі мною, коли подаватиму заяву на розлучення. Для підтримки.

– Що трапилося? Сергій тебе образив? Але ж він добрий і любить тебе.

– Все банально просто. Я зустріла своє перше кохання. Олега. Ти ж знаєш, ми посварилися через дурницю. Розбіглися. А тепер випадково побачились і зрозуміли: не можемо жити одне без одного. Про вагітність Олегові не розповіла. Термін малий. Скажу, що дитина від нього. Семимісячною народиться… за винагороду в лікарні.

– Гріха не боїшся, Анжело?

– Я ж не йду аборт робити.

– Для Сергія твій вибрик стане громом серед ясного неба.

– Посумує і знайде іншу. Хіба для чоловіка це проблема?

– Але ж ви з Олегом не просто тоді розбіглися. Він закрутив роман перед вашим зарученням.

– З ким не буває? Він же з тією дівчиною так і не одружився.

Наступного дня Анжела написала заяву на розлучення. Настя «підтримувала» подругу. На запитання Сергія, що трапилося, Анжела відповіла: «Я тебе більше не кохаю». А родичам і знайомим пояснювала: «Не зійшлися характерами».

Сергій не міг повірити, що дружина таке втяла. За що? Він її на руках носив. То чим же не вгодив? Запитував у Насті. Бо найкраща подруга часом знає більше, ніж рідна матір. Але та відповідала словами Анжели:

– Розлюбила тебе.

Після розлучення Анжела поспішно вийшла заміж за Олега. А невдовзі народила «семимісячну» доньку. Попросила Настю стати хрещеною. Не хотіла. Але й відмовити подрузі не могла.

Тримала немовля до хресту і шукала схожість з Сергієм. Відчувала свою провину. Подумки каялася…

Згодом Анжела з Олегом перебралися в інше місто. З Настею тепер подруга також спілкувалася рідше.

Олега Настя не долюблювала. Вважала його причиною обману. І шкодувала маленьку Лілю, що вона ніколи не знатиме, хто насправді її батько.

– Щось ти в дівках засиділася, – якось завела розмову Анжела. – В тебе ж завжди були залицяльники. Перебираєш?

– А вони перевелися…

Так воно й було. Не кликали Настю на побачення. Немов відрізало. Вродлива, з освітою, має гарну роботу, а кавалерів… нема. Уже й тридцятку святкує.

– А ти до ворожки піди, – радила Анжела. – Може, позаздрив хтось.

– Не вірю я в це…

– Потім народжувати буде пізно.

– А ти про другу дитину не думаєш? – намагалася перевести розмову на подругу Настя.

– Два викидні мала. Не знаю…

Настя чомусь не забула слів про ворожку. Під час пікніку з сім’єю і друзями рідного брата, хтось із гостей сказав:

– А знаєте, що на іншому березі річки віщунка живе? Софією звати. Зі всієї округи до неї бігають. І відпочивальники навідуються.

Усі пропустили це мимо вух. Крім Насті.

– Піду милуватися красотами, – мовила братові. Сама ж потай вирушила до Софії.

Невдовзі шкодувала, що зважилася сюди прийти. Було соромно слухати від сторонньої людини про свої провини.

– Буде до тебе свататися один чоловік. Проте, чи варто йти за нього заміж, не знаю. Сама мусиш вирішити.

– А що з ним буде не так?

Софія дала зрозуміти, що Настя від неї більше нічого не почує…

…Час минав, а того, що мав свататися, не було. Не справджується віщування, думала.

…Сергій побачив Настю в торговому центрі.

– Привіт. Давно не бачились. Як щодо горнятка кави? Чи ти з сімейством?

– Ні. А ти?

– Я також сам. Холостякую.

Смаку кави Настя не відчувала. А ось провину перед колишнім чоловіком подруги – сповна. Сергій розпитував про Анжелу. Досі не може зрозуміти, чому вона так несподівано від нього пішла. Бачив її з чоловіком і дитиною, коли приїжджали до батьків.

– Уявляєш, ця гарненька дівчинка могла би бути моєю донькою.

Настя стиха зойкнула.

– Що таке? – запитав.

– Зовсім вилетіло з голови! Ліки мала купити… для сусідки. Вона чекає. Мушу бігти.

– Можна тебе ще раз запросити на каву?

– Так. Зателефонуй.

Якби Сергій знав, що творилося в її душі…

Зустрічі з Сергієм частішали.

– У тебе серйозні стосунки з колишнім Анжелиним чоловіком? – запитувала Настю матір.

– Навіть не знаю…

Одного дня Сергій прийшов на зустріч з великим букетом троянд. І запропонував Насті заміжжя. Тоді вона зрозуміла, що мала на увазі віщунка Софія. Попросила зачекати з відповіддю. Сергій їй подобався. Була упевнена: він буде чудовим чоловіком. Але гризла таємниця про його доньку. Проте після вагань погодилася на пропозицію.

Настя зателефонувала до Анжели. Розповіла новину. Подруга, помовчавши, мовила:

– А Олег знайшов нову пасію. Пішов від нас. Сказав, що назавжди. І я… вирішила сказати Сергієві про доньку. Думала, може, пробачить. Назад зійшлися б. Тепер, мабуть, пізно. Та все ж, Ліля повинна знати правду. До речі, коли у вас забава?

– Яка там забава! Після того, як розпишемось, збереться родина на вечірку. Замовила стіл у ресторані, що відкрили неподалік нашого будинку. Там кухня гарна.

Анжела з донькою з’явилися під завісу вечірки. Такого «сюрпризу» Настя не очікувала. Привітавши з одруженням подругу, Анжела звернулася до Сергія:

– А для нареченого – особливий подарунок. Донька! Ліля твоя донька, Сергію. А щоб не виникало зайвих запитань, я зробила тест. Ось, поглянь, якщо хочеш. Олега обманула, що дитина народилася семимісячною. Виходила за нього заміж уже вагітною від тебе. Подробицями можеш поцікавитися у своєї дружини. Вона, до речі, вміє зберігати таємниці. Гарної забави!

Анжела з донькою поспішно вийшли з ресторану. Ніхто не міг отямитися від почутого.

– Настю, ти справді все знала? – з відчаєм у голосі запитав Сергій.

– Так… Але я… я поясню…

– Не треба. Пізно. Ти така ж, як і вона…

Зняв обручку. Поклав перед Настею. Одягнувся. Пішов…

Гості нарікали на Анжелу.

Заспокоювали Настю.

Хтось мовив:

– Навіть дня не побула дружиною.

А Настя гадала: сказати Сергієві чи ні, що носить його дитину…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: