Втихомирила насильника... добрим словом

Одного разу я стояла на зупинці, пропустила кілька маршруток, але попуток, все одно, не зупиняла. На вулиці тоді було холодно, вітряно, змерзла дуже. Та ось біля мене зупиняється автомобіль, і приємний чоловічий голос пропонує підвезти. Гріх було відмовитися, тому й сіла.

Чоловік представився Віталиком, сказав що сам із Рівного, а в наш район приїжджав по роботі. Почав розпитувати, де тут у нас є гарні місця і т.п. Я відразу зрозуміла, чим діло “пахне”, тому добре всілася, скинула шапку, і почала розглядати свого співрозмовника, а то за всю дорогу я на нього жодного разу й не глянула. Ним виявився 25-річний хлопець (третій сорт - не брак). На всі його запитання відповідала відмовками. Але він майже зовсім мене не слухав, звернув у ліс і від’їхав дуже далеко від дороги.

Я в цей час мовчала, думала собі: “Ну що, Валя, вляпалася: думай, як виплутатися”. Коли машина зупинилася, запитала: “І що ми тут будемо робити?”. На що почула чітку відповідь: “Попристаю до тебе, розслабимося, зробимо приємне один одному”. Я відразу: “Ні, що ти таке говориш! Як так можна? Це взагалі не в моєму стилі! Це буде неправильно!”. Розглядаючи мене, хлопець помітив на руці перстень і подумав, що я заміжня. Я відразу вхопилася за цю “соломинку”, підтвердивши брехню, та це мене не врятувало. Бо далі почула: “Коли зрадиш чоловіку, більше його кохатимеш”.

Я намагалася обернути все на жарт, хлопець сміявся разом зі мною, але все одно наполягав на своєму.

Я вже не знала, що робити! Він попросив номер телефону - довелося сказати, не хотілося додавати напруги. Передзвонив, перепитав, як звати, коли переконався, що не збрехала, трохи заспокоївся.

Але потім все одно почав говорити, що я йому дуже подобаюся, що він мене хоче, навіть запропонував самій переконатися в цьому. Моє “ні”, мабуть, його вже дістало, тому що Віталій ухопив мою руку, і потягнув до себе. Я вирвалася, почала психувати. Це йому дуже не сподобалося, а тікати мені не було куди - всі двері авто автоматично зачинені. Заспокоїлася, почала знову жартувати і сміятися.

Але чоловік був настільки збудженим, що вирішив продемонструвати це мені, тому опустив штани і виставив усе напоказ. Ця картина не дуже вразила мене, але було неприємно. Тому, дивлячись поперед себе, я почала переконувати його, що ми потім обов’язково зустрінемося, просто зараз немає настрою і т.п. Не знаю, повірив він мені чи ні, але брюки вдягнув. Потім спробував знову схилити мене на свою сторону: поїхати в готель, щоб не переживала - додому відвезе, хоча я готова була йти й пішки, аби мене відпустили. Наобіцявши “золоті гори”, я переконала Віталика відпустити мене (бо спочатку він говорив, що будемо сидіти доти, поки я не погоджуся). Відвіз додому, але сказав, що обов’язково мене знайде.

І тільки тепер я зрозуміла, що саме завдяки своєму вмінню легко знаходити спільну мову з людьми, я змогла виплутатися з цієї ситуації, адже криком та силою я б нічого не добилася.