Третя регіональна...

Ні, не все. Фактично, ми лише на половині шляху, який називається влада в державі. Попереду в нас найбільш складний і найменш передбачуваний сезон серіалу «Українські вибори». Попереду в нас місцеві вибори. Спробуємо зрозуміти з чим ми підходимо до цієї кампанії. По-перше, ми не знаємо точної дати цих виборів. Річ у тім, що ніхто сьогодні не може сказати, коли саме пройдуть місцеві вибори, та й за великим рахунком це не так і важливо. Головне в іншому. Якою буде система місцевої влади в Україні і як складуться її стосунки із центральною владою?

Якщо провести ретроспективний аналіз відносин між місцевою та центральною владою за 28 років Незалежності, то можна констатувати затяжний конфлікт між ними. Причина проста – гроші та повноваження. Центральна влада завжди при всіх президентах хотіла мати повний контроль над фінансами та максимально зменшувати вплив місцевої влади.

Апогеєм централізації можна назвати президентство Януковича, коли автору один з депутатів Рівненської обласної ради назвав свій орган місцевого влади просто і влучно: «відділ обласної державної адміністрації». Чим це закінчилось ми усі пам?ятаємо – Революція гідності, в значній мірі завдячує своєю перемогою саме органам місцевого самоврядування, які, особливо на Заході України, підтримали протести, і вже в кінці лютого 2014 року влада в областях фактично перейшла до президій обласних рад. Не будемо тут аналізувати наскільки це було законно, головне - це було.

Треба віддати належне президенту Порошенку і всій минулій владі. Вони зробили висновки з подій 2014 року, і розпочалась реформа децентралізації. Її, до речі, можна назвати однією з найбільш успішних реформ останніх п?яти років. Хоча назвати її завершеною наразі не можна. Обласні та районні держадміністрації нікуди не зникли, а виконкоми обласних рад, які, за ідеєю, мали б їх замінити, так і не були створені. Однак, в цілому зроблено було доволі багато, і нарешті області, міста та ОТГ отримали реальні повноваження та, що в наших умовах важливіше, фінансові ресурси для виконання цих самих повноважень.

Однак, не все тут так просто. В умовах хронічного бюджетного дефіциту грошей на все не вистачало і практика державних програм, які «спускаються» на місця та субвенцій місцевим бюджетам продовжувалась. Тобто, в будь-якому випадку первинним залишалась влада центральна, яка має можливість профінансувати, або ж не профінансувати той чи інший проєкт в регіонах.

Враховуючи те, що будь-який місцевий керівник, який хоче переобратись, повинен показати виборцю результат, залежність місцевої влади від центральної залишається доволі значною, що забезпечує спокійне керування останньою в усіх регіонах.

Однак це правило діє лише тоді, коли гроші для регіонів в державному бюджеті є. Ось тут ми маємо першу проблему, з якою стикнеться нова влада у її відносинах з регіональними елітами. Потрібно забезпечити фінансування хоча б на рівні минулого року, а це буде складно. Якщо цього не вдасться зробити, то відносини між центром і регіонами перед виборами стрімко погіршаться, адже і першим і другим потрібно показати результат, а цього без здійснення реальних програм зробити не можна, і це проблема, яку вирішити не так вже й просто.

До того ж, не зрозуміла доля самої реформи місцевого самоврядування, бо зрозуміти бачення нової влади ролі органів місцевого самоврядування в системі влади в державі, наразі важко і від того, як складуться стосунки місцевих рад з центром, буде залежати розклад сил в нових обласних та міських радах, тому місцеві вибори можуть стати абсолютно непередбачуваними...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: