10 невідомих фактів про українські казки

Про особливості українських народних казок розповідає доцент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олеся Наумовська, фахівець із фольклору народів світу.

Самі собі принцеси

У казках усього світу є конфлікт між мачухою і сиріткою, проте українські казки, що базуються на цьому сюжеті, докорінно відрізняються від інших.

Згадайте: у західноєвропейських казках конфлікт завжди розгортається між красунею-мачухою і красунею-сиріткою, про це розповідають і “Попелюшка”, і “Білосніжка”. Врода – головна риса героїнь, герой – багатий чоловік – мав вподобати гарне личко та струнку талію.

На Заході бути “на світі всіх милішою та гарнішою” – це питання виживання, адже жінки не мали права наслідування чи права власності, а отже, без прекрасного принца героїня, що прагнула жити довго та щасливо, ніяк не могла обійтись.

В Україні інакше: за звичаєвим правом у нас була материзна – тобто спадщина передавалася за материнською лінією і йшла тільки за жіночою лінією: ніхто з чоловіків не міг на неї претендувати.

Ця традиція брала початок із прадавніх часів і тривала до козацької доби.

Що ж цінували в українській жінці значно більше за вроду?

Відповідь знову дадуть казки – головною чеснотою дівчини вважалася працьовитість.

Вміння обробляти землю та вести побут, створювати домашній затишок – от що було запорукою вдалого шлюбу в тому числі й для казкових героїнь. Саме завдяки цьому українська Попелюшка – Дідова дочка – завжди вигравала у злої мачухи та її ледачої дочки.

Ілля Муромець – наш

Найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини. На користь їхнього українського походження говорить, по-перше, час виникнення – в період становлення Київської Русі. По-друге, місця, де в билинах відбуваються події, – це Київ, Чернігів, тощо.

Так, в билині богатир Ілля Муромець доїжджає з дому до Києва всього лиш “від заутрені до обідні”. І не дивно, адже його дім зовсім поруч – це містечко Муромськ, що на Чернігівщині (за іншими переказами – однойменний острівець неподалік від Києва).

А інший богатир, Кирило Кожум’яка, від початку мешкав у Києві.

Як же сталося, що цих супергероїв ми переважно знаємо в контексті російських казок? Річ у тім, що в українців, попри розвинену усну народну творчість, не було традиції записувати тексти казок та легенд. Історії передавались з уст в уста – таким чином дійшли вони згодом і до північних сусідів, які охоче їх привласнили і перекроїли на власний лад.

І Кощій Безсмертний – також українець

В українській казці про Івана Вітра головним антигероєм є страшний змій Козьолок, подолати якого у двобої нікому не вдавалося.

Зазнавши поразки, Іван Вітер вирішує діяти хитрістю: за допомогою жінки змія вивідує, де ж зберігається сила Козьолка. І виявляється, що вона – у чистому полі, де під великим каменем сховано скриню. У скрині – заєць, у зайці – качка, у качці – яйце, розбивши яке, Іван і долає змія. Знайомий сценарій? Звісно.

Проте, на користь його українського походження говорить той факт, що, за думкою дослідників, сюжет казки про Івана Вітра, яка у своєму сучасному вигляді має багато тематичних нашарувань різних епох, вперше виникла ще за часів архаїки, а отже, Козьолок значно старший за російського Кощія Безсмертного.

7 героїв, які є лише в українських казках

Сюжети казок в усьому світі часто мають спільні мотиви та схожих героїв. Проте, є персонажі, котрі зустрічаються тільки в українських казках.

Це Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.

Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.

Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж – з’їсти за лінощі.

Також автентичні українські герої – Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави.

А ще цікавий персонаж – Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.

Казки-мандрівники

Деякі українські казки переїхали до інших країн. Так, наприклад, Котигорошко “перебрався” до сусідньої Білорусі, а казка “Про Вужа-Царевича та вірну жону” відома в Литві як “Егле – королева вужів”.

Українська казка “Про Івана Багатого” – це те саме, що й французька казка “Кіт у чоботях”.

Але є приклади набагато ширшого “покриття”: так, українська “Кривенька качечка” відома в Японії під назвою “Журавка”, “Про багатого і бідного брата” – у В’єтнамі як “Карамблола”, а казка “Чому море солоне” з такою самою назвою і сюжетом існує на Філіппінах.

Вітчизняний “майстер Йода”

Українські казки дивовижним чином переплітаються не лише з казками інших народів світу, але й з поп-культурою.

Ось, наприклад Ох – персонаж з однойменної казки: маленький, зелений, дуже розумний, наділений чарівною силою. До того ж – учитель, що бере собі в науку хлопця, з котрого за допомогою дуже жорстких (або ж навіть жорстоких) методів робить такого самого могутнього чарівника, як і він сам.

Невідомо, чи, вигадуючи свого майстра Йоду, Джордж Лукас знав про українського Оха, але вийшло дуже схоже.

“Поганці” не на 100?%

Що окремо вирізняє українські казки, так це відсутність стовідсотково негативних персонажів. Дослідники пояснюють цей факт прадавнім походженням більшості сюжетів казок, які виникли ще задовго до приходу християнства з його однозначним поділом на чорне й біле.

Так, наприклад, найпопулярніший злотворець Змій у казках виявляє лицарське благородство: влаштовує частування герою, що прийшов його побороти, завжди питає “будемо битися чи миритися?”, передає супротивнику право першого удару тощо.

У давніх українських казках зло могло бути з одного боку грізним, а з другого – помічним. Наприклад, русалки – вони можуть залоскотати, якщо не відповісти на їхні загадки: тобто карають за відсутність розуму.

Водяник може затягнути на дно того, хто купається під колесом млина, чого робити не можна.

Польовик насилає вічний сон на тих, хто працює в полі ополудні, коли сонце найбільше пече. Тобто казкові умовно злі герої слугують для регламентації поведінки.

Яскраво виражені негативні ознаки з’являються в подібних персонажів лише з плином часу. Наприклад, в українців побутував культ вовка: ще за архаїчних часів люди поклонялися йому як тотемному божеству. Вшановуючи його, чоловіки племені вдягали на себе шкіри (длаки) і намагалися уподібнитися вовчій зграї, вили на місяць.

Із приходом християнства язичницькі боги та тотемні тварини були демонізовані, і таким чином вовкодлаки (люди у вовчих шкурах, що поклонялися божеству та не коїли чогось лихого) перетворилися на вовкулаків – однозначно негативних персонажів-убивць.

Українські “аватари”

Як відомо, слово “аватар” (або “аватара”) означає втілення божества в різних подобах. В індуїзмі цей термін найчастіше асоціюється з Вішну та його десятьма основними аватарами, найпопулярніші з яких Крішна та Рама.

Аватари відображають різні риси та прояви одного божества, і в українських казках теж є дуже схожі істоти. Їх важко злічити: це такі персонажі, як Вернидуб, Вернигора, Той, що їсть і ніколи не наїсться, Пийвода, Холод, тощо.

Усіх їх об’єднує спільна риса: вони, фактично, здатні виконувати лише одну специфічну функцію, яка потрібна головному герою, аби подолати якісь перешкоди.

Функції ці можуть бути які завгодно: від здатності поглинути будь-яку кількість рідини (як у Пийводи) до вміння грати на музичних інструментах так, що ніхто не може припинити танцювати (Музика).

Але ці персонажі реалізують свої надздібності не заради себе, а заради головного супергероя: тобто фактично вони є його “руками й ногами” – аватарами.

Нестрашні страшні казки

У прадавні часи казки слугували іншим задачам, ніж зараз: вони не стільки розважали, скільки пояснювали світ в усіх його проявах – включаючи найтемніші та найсуворіші.

Саме тому в казках за буденними речами приховано багато символів, що мають сакральне значення.

Так, наприклад, звичайний ліс, в який іде головний герой безлічі казок, – це насправді символ потойбічного світу: адже саме у потойбіччі міфічні герої мають пройти свої ініціальні випробування.

Рушник, котрий повсякчас з’являється в різних казках, – це символ дороги, а ще смерті: адже саме на рушниках опускали труну в могилу.

Навіть у звичайній хаті є потойбічні “портали” – це вікна та комин: саме через них – і тільки через них, – може потрапити в помешкання нечиста сила, адже двері для неї зачинені.

Змій і Мачуха: що спільного?

Світ казки – це світ нескінченних перетворень і трансформацій, які відображають зміни у суспільстві та людському мисленні. Особливо це помітно в українських казках на прикладі трансформацій головного злотворця.

Найпершим з них, що з’явився ще в архаїчні часи, був Змій – у своїй хтонічній подобі. Але з плином часу він набув антропоморфних рис і, хоч так само називався Змієм, виглядав вже як людина – це відбивало процес поступового відходу суспільства від магічного мислення.

Із приходом християнства Змія з позицій “поганця №1” поступово витіснив Чорт. А вже ближче до наших часів, коли магічне мислення почало поступатися раціональному і героїко-чарівні казки стали менш популярними за суспільно-побутові, найчастіше згадуваним злотворцем стала зла Мачуха – персонаж, в якому вже не було нічого чарівного, але який, фактично, виконував ту саму функцію, що й давній Змій.

Джерело:

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: