Автостопом до Ванги

- Вперше помандрували автостопом із товаришем та вірною подругою - гітарою, коли були студентами, - розповідає 33-річний мандрівник, керуючи авто, яке шалено мчало вулицями Рівного. - Грошей у нас не було, якщо не рахувати двадцять доларів, які ми брали про всяк випадок, але, як правило, привозили їх додому.

- У 1996 році ми все кинули і поїхали велосипедами у Литву на зустріч до папи Римського, - продовжує чоловік. - Побували у болгарської провидиці Ванги; у Патріарха Єрусалимського; на засіданні Таємного ордену Мальтійських лицарів... Та де ми тільки не були! Уже й не пригадаєш усього... Тривалий час бродили узбережжям Середземного моря, потім “заскочили” на славнозвісний Кіпр... Отак безтурботно об’їздили всю Європу, а потім подалися на Схід...

- Але ж... за що ви жили? Де ночували, як харчувалися?..

- На життя заробляли різними способами. Наприклад, співали під гітару в підземних переходах, а то й просто на вулицях міст українські, єврейські та російські шлягери, і люди нам щедро сипали монети... Не рідко бувало, що наш спів торкався струн душі туристів, і вони нас запрошували у розкішні ресторани на вечерю... У Туреччині, в місті Аланія, на високій горі, де не було торговельних точок, ми перепродували німецьким туристам пиво... На узбережжі Середземного моря збирали порожні пляшки і здавали на склопункт... А спали... спали просто неба!

- А що вам найбільше запам’яталося під час мандрівок?

- ...Якось в Австрії ми втомлені позасинали на землі. Під час сну мій капелюх ненароком злетів з голови, і вранці ми побачили, що... він набитий австрійськими шилінгами! За тамтешнім курсом валют - 60 доларів. Це у дев’яностих роках був еквівалент моєї річної стипендії в інституті. Подякували Богу за “манну небесну” і помандрували далі...

- На початку розмови ви пригадували, що побували у відомої провидиці Ванги...

- Так-так, було таке. У болгарське село Петрич, де жила Ванга, ми зайшли, повертаючись з Угорщини. Мій брат по мандрівках вирішив розпитати у провидиці про свого дядька, який зник безвісти.

Біля будинку провидиці було багато людей... Серед них - чимало росіян. Ми без черги пробралися до дивної жінки, яка спілкувалася невідомою мовою. Поряд сиділа перекладач, яка переформатовувала інформацію, подану від провидиці.

Вислухавши товариша, який шукав свого дядька, Ванга дала йому щіпку цукру, мовляв, покладеш під подушку під час сну і прийдеш завтра. Ми вийшли від провидиці, посміялися трохи - вона, видно, не знала, що нам ніде було ночувати. А була саме пізня осінь. Холод проймав до кісток... Тоді ми полізли у гарячі джерела, яких у Петричах багато, там і вирішили заночувати у воді. Серед ночі нас забрав до себе місцевий мешканець, який неабияк налякався нашою ночівлею у воді.

- Розкажіть, як ви в горах заблукали...

- Це трапилося на Балканах. Ходили-ходили колами, доки не натрапили на польських туристів, які тримали курс на одну з найвищих гір (її висота - три тисячі метрів). Пішли разом із ними. Що цікаво, поляки, були в пуховиках, а ми - у футболках. Вони, здивовані нашим вбранням, сміялися: “З ким з ким, а з українцями воювати не будемо!” - мовляв, витривалі ви! Ага, витривалі: повертаючись з гори, ми вже не йшли, а бігли, доки температура повітря не стала плюсовою (на підніжжі гори температура становила 30 градусів вище нуля).

- У яких країнах вам сподобалося найбільше?

- У Туреччині - люди там хороші. Якось ми голодні нарвали в одному з турецьких сіл динь на полі. Хотіли було вже йти, але ж дивимося: назустріч біжать турки. “Ну все! - подумали. - Попалися!” Втікати було нікуди, і ми стояли, чекаючи на вирок селян. І що б ви думали? Вони співчутливо запитали, скільки днів ми вже не їли, потім смачно нагодували, а на десерт дали кілька динь на дорогу...

В Єрусалимі - благодать. Купалися в Тиверіадському озері, де Ісус ходив по воді. Таке блаженство відчули, що самі мало не пішли по хвилях... Недарма кажуть, що кожен християнин при можливості повинен побували на Святій Землі...

А от Європа розчарувала. Люди там “мертві”, живуть, як “у футлярах” (пригадайте Чехова). Матеріальне благополуччя у них понад усе, хоча... щастя ж не в грошах!

Німці - взагалі трагедія: жадібні аж до абсурду - мають мільйони, а економлять на харчуванні. Трагічніші за них, мабуть, тільки американці, але в іншому...

Однак помітив: усі люди хочуть бути щасливими - це нас усіх об’єднує. Для мене щастя - пізнавати світ... Найкраще - автостопом і без копійки за душею (і без гіда!), відчуваючи екстрим на кожному кроці...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: