Їй хотілося загубитися в цих кімнатах, хоч на час. У наступній кімнаті зберігалася колекція зброї. Тієї осені вони їздили на полювання. Весело було. Скільки вже пройшло? Рік і місяць. Яка різниця? Фамільні коштовності, прозорий футляр з обручкою, дарча... Миле, дороге, колечко, де він? Нічого доброго не відчувалося, коли з портретів на неї дивилися суворі обличчя родичів. Наступна кімната – для дитини. Вона повинна бути рожевою, якщо буде дівчинка. А якщо хлопчик, то...
В величезне вікно великого особняка ковзнув промінь заходу. Десь із сусідніх кімнат почулися шерехи, Дарина здригнулась. Тиша знову застала її зненацька. Потрібно закрити штори. Чи ні: завтра знову відкривати. Вона заглянула в проліт між сходами – там, внизу, телефон, і може бути, є пропущені виклики. Виклики? Краще – в зал, там рояль. Музика розвіє сумнів, страх. Особняк мовчав, світилося одне віконце, і всю ніч чулася ніжна і сумна мелодія, яка стихла під ранок.
Як їй розповісти? Майамі позаду. Там залишилася примхлива красуня в білому купальнику, і тепер його ніхто не чекає. Дощовий вокзал, таксі, в вікні майнула чиясь тінь... недобре передчуття.
Він посміхнувся, розглядаючи в передпокої її кумедні малюнки з їх історією про кохання. Нетерпіння і тривога не давали дихати. Даша! Ось же вона! Даша спускалася сходами повільно, щабель за щаблем, обличчя її в цей похмурий день виглядало дуже блідим, навіть білим. Вона не зводила сяючих очей з Олега і йшла до нього з відкритими обіймами, він теж простягнув до неї руки. Коли вона стояла вже зовсім близько, її погляд йшов вдалину, кудись крізь нього. Олег озирнувся на розчинені двері. Він кинувся їй в ноги. Він ще чув її «нічого, я буду чекати» і відчував її долоні, а коли підняв обличчя, біля нього стояли здивовані і дуже співчуваючі сусіди. «Три місяці, як не стало», – вдарило його, як громом, і раптом він зрозумів, що вони її не бачили.
Партнери 