Економія

– Маріє Гнатівно, – звернувся він до неї, – дайте мені дані про нашу заборгованість за електроенергію. Кілька разів нагадували з РЕМу, щоб розрахувалися.

За 7 хвилин бухгалтерка вже була в кабінеті.

– Ось вам підрахунки, – сказала Марія Гнатівна й протягла керівникові аркуш паперу.

– М…м…Так. Лише за електроенергію треба сплатити 70 тисяч. І це лише за три місяці! Завтра ж о дев’ятій годині зберемо колектив і конкретно поговоримо про економію.

Рівно о дев’ятій наступного ранку зала засідань була заповнена працівниками підприємства. Микола Васильович довго пояснював присутнім, яку роль відіграє електроенергія у житті підприємства, скільки вона коштує, яку пеню доводиться сплачувати РЕМу, якщо невчасно розраховуються за спожите світло.

Після виступаючого слово взяв токар заводу Сергій Опанасович:

– Я пропоную біля кожного вимикача вчепити таблички «Увімкнув – не забудь вимкнути!».

Слюсар Петро Семенович запропонував біля всіх верстатів встановити лічильники, і тоді буде видно, хто скільки спожив електроенергії. Переклавши її на виконану роботу, можна буде дізнатися, хто перевитратив.

Присутні в залі зашуміли. Пропозиції обговорювалися палко і жваво. Одні говорили, що таблички – це примітивно, інші заперечували другу пропозицію: «Де взяти стільки коштів на лічильники?».

З-за столу підвівся директор. Зала стихла. Раптом за спинами присутніх щось клацнуло. Всі повернулися до дверей: там стояла з шваброю прибиральниця Євдокія Митрофанівна.

– Щось сталося? – запитав Іван Петрович.

– А ви як думаєте? Вже дванадцята година дня, сонце у всі вікна світить, а в залі досі горять десять двохсотватних лампочок…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: