Торт для Купідона

«От якби вже весни!»- замріяно подумала вона.

Хотілося тепла, кохання, сім`ю, дітей – усе відразу!

«Ага, романтична наша, – розсміявся на те внутрішній голос. – Скільки років тобі, порахуй. Ого, вже поза сорок. А ти…»

Таня зітхнула – бо це була правда. І пішла до холодильника – вгамувати солодким своє «я».

Двері прочинились зі скрипом, старий електроприлад давно потребував ремонту. Тому у Тані із холодильником давно існувала домовленість – щоб не казився перед вихідними чи святами.

Ось, як сьогодні. Захотіла собі солодке життя – от і матиме шматочок торта до чаю.

Та щось не давало спокою. Холодильник бурмотів пискливо, але, здається, задоволено.

«Що лише не намариться, коли сама в хаті», – подумала Таня і прочинила дверцята.

І ойкнула від несподіванки – хтось маленький, із золотим луком та стрілами за спиною, у білосніжному хітоні безсоромно наминав торт. Отой, що вчора придбала у крамниці на випадок депресії.

– А я що, я нічого, я лише у гості, – почав було пояснювати непроханий візитер.

Ступор у Тані змінився на нервовий регіт.

– Божевілля якесь, – сказала вона вголос. – Треба до лікаря, а то ввижається вже чортівня.

І зачинила дверцята холодильника. На кухні закипів чайник, і вона вирішила знову спробувати своє щастя.

– Та не марево я, не марево, – примирливо сказав малий, доїдаючи останній шматочок. – Може, чаєм пригостиш, а то холодно тут.

– А щоб тебе чорти вхопили, а щоб ти щез, а щоб… – Тані від гніву перехопило подих. – От, наглота мала!

– Якщо бажаєш мене позбутися, то не вийде, – щиро посміхнувся малюк і зістрибнув на підлогу. При цьому вимащені рожевим кремом крильця зачепилися за поличку і ледь не скинули склянку із варенням.

– Я посланий вищими силами! – нарешті урочисто проголосив малий.

– І як звуть їх… Представника отих… Сил… – Таня усе ще намагалася прийти до тями.

– Кхгм, – прокашлявшись, сказав нахаба і простягнув пухкеньку ручку. – Моє ім`я – Купідон, і я наймолодший із нашої родини, і це моє перше завдання.

Він швидко та уважно роздивлявся навкруги.

– Так, – сказав трішки розчаровано. – Шпалери слід переклеїти, у ванні кафель розсипається, електропровід слід замінити. Потрібен чоловік, ось мій вердикт.

Із цими словами Купідон почалапав на кухню і вмостився на стільці. Ошелешена Таня зняла чайник із газової плити і почала шукати чашки.

– Та ось вони, ось, на другій полиці у шафі, – роздратовано тицьнув пальцем нежданий гість. – До речі, чай має бути малиновий, і три ложки цукру, як мінімум!

Таня мовчки поставила перед нахабою все необхідне, хотіла було щось сказати, але той заговорив сам.

– Отже, для тебе вироком самотність, – у ручках, ніби нізвідки, з`явився планшет.

– А що? – помітив здивованість. – Ми йдемо у ногу із часом. Інакше люди нас не зрозуміють. Отож… Поглянемо, що у нас там із зустрічами. Ага, Вадим – дитяча закоханість, шкільні роки. Не підходить, має дружину, троє дітей, дочка заміжня. Ігор – навідував, доки ти не вручила йому гарбуза. Тепер має сім`ю, внука, на підході другий. Толя… Був так само безнадійно закоханий. Ось на нього і звернемо увагу. Розлучився недавно, дітей нема, досі за тобою сумує. Влаштуємо зустріч – і все.

І Купідон весело потер руки.

– Зачекай, – ойкнула Таня. – Це ж що, моя думка до уваги не береться?

– Береться, береться, – заспокоїв її Купідон, сьорбаючи чай. – Та інших кандидатів у твоїй долі нема. Ось, знайшов номер, телефонуй.

І не встила Таня отямитися, як нахаба вже тицьнув пальцем у своєму планшеті.

– Привіт, Толя, – проспівав він у слухавку. – Це я, Таня. Пригадуєш мене? От, я подумала… Може, зустрінемось, поговоримо. Ні? Маєш справи… Давно забув… От негідник…

Таня заледве стримувала сміх.

– Ось так завжди, – малий витирав сльози. – Усе, мене знову покарають. І я на ще одне століття залишуся в школі. А мав би бути випускний.

– Та не журися так, – засміялася Таня. – Хочеш, я тебе іще тортом пригощу. Хоч і нема в холодильнику, малий ненажеро, але у крамниці продають. Зачекай, я швиденько.

І Таня, одягнувшись і підхопивши сумочку, вибігла на вулицю.

Кондитерська крамниця була неподалік, через дорогу.

Бігла. Не відчула легенький поштовх. Скрегіт гальм і міцне слівце привело її до тями.

– Божевільна, – тільки й почула.

Хтось піднімав її із обледенілого пішохідного переходу.

– Таню, це ти? – запитав її до болю знайомий голос.

– Андрій? – переляк змінився полегшенням.

Колишній однокурсник підхопив її під руки.

– Ти ціла?

Вона ствердно кивнула.

– Це ж скільки років не бачилися! – казав уже в авто. – Давай поїдемо в кав`ярню, поговоримо.

Він замовив тістечка та каву. Розповів, що так і не одружився.

Все згадував рудоволосу дівчину Таню, до якої доступу не було через натовп кавалерів.

Дав номер телефону, сказав, щоб зателефонувала.

А Таня чомусь запросила у гості! Навіть і не думала, як пояснить присутність нахаби на кухні.

На диво, малого Купідона не було. Десь зник – чи розчинився в її уяві.

…Невдовзі Андрій і Таня побралися.

У день весілля щасливій нареченій привидівся у дзеркалі Купідон.

Він відверто тішився і навіть підморгнув. Іще їй почулось:

– Які тільки дива не трапляються у Валентинів день! До речі, мою роботу похвалили. А із тебе торт, хоч би шматочок.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: