Подаруй мені зірку...

- Втомлена дівчина не може бути гарною.

- Ви думаєте, я “клею” Вас?

- Ага!

- Просто побачив і не хочу відпускати. Я - Максим.

Він здався мені таким смішним, на перший погляд самовпевнений, поважний дорослий чоловік, та очі ще такі безтурботні... Миленький хлопчик...

- Зірка.

- А якщо серйозно?

- Я завжди серйозно... Я поспішаю.

- Зачекайте! Давайте сходимо у кав’ярню на каву?

- Дякую, я не п’ю кави.

- Морозиво... Та будь-що!

- Я не голодна.

- Може, у кіно?

- Мене не цікавлять модні блокбастери.

- У парк? Там каруселі з Києва привезли.

- Я боюся висоти.

- А що ж тоді?.. Зоопарк?

Я розсміялася…

- Дивитися як знущаються з бідних тварин? Ні, це не для мене.

- Прогуляємося? Можливо, колись...

Заплигнула у маршрутку. Як на зло, жодного вільного місця... Нарешті виходжу... Що це в біса таке? Якийсь тип на своїй крутій тачці зупинився прямо переді мною!

- Я не можу просто Вас залишити!

- Як там Вас, Максим, здається?

- Можна просто - Макс.

- Немає різниці! Якщо Ви ще не зрозуміли, то скажу прямо, що я ні з ким знайомитися не хочу, тим більше з Вами!

- Можливо, телефончик залишите?

- Нахаба! Слухай, відстань!

- Нехай я нахаба, та я стану найнещаснішим, якщо Ви не погодитесь зі мною зустрітися, або ж найщасливішим, коли подаруєте хоча б годинку свого вільного часу.

Я завжди стверджувала, що не належу до тих дівчат, яких легко “склеїти”. Та я повелася на його слова. Можливо, я цього сама хотіла.

- Парк Шевченка, 11 лавка від центрального входу, 19.00.

Він був здивований.

- Я буду!

Це не можна було назвати побаченням. Ми безперестанку розмовляли про мистецтво, політику, життя та жодного слова про щось особисте. Це було так легко і приємно... Потім знову зустріч... Знову... Знову. Я знала, що мені не можна було так продовжувати, та... Ще й зараз пам’ятаю, як Макс сказав:

- Зірка, я кохаю тебе!

- Жартуєш?

- Чесно! Мені набридли тупоголові ляльки, які ладні кидатися під машини багатіїв, щоб тільки вчепитись у їх гаманці своїми пазурами. Я знайшов ту людину, з якою готовий прожити все своє життя... Ти не така, як всі! Бог подарував тобі красу і розум...

- Та забув про здо..

- Що?

- Нічого...

- Виходь за мене, а?

Здавалося, я чекала ці слова... Та водночас я їх найбільше боялася. Не можна було так далеко заходити!

- Ти думаєш, мене так легко завоювати?

- Я виконаю всі твої бажання, аби тільки ти була зі мною!.. Чому ти мовчиш?

- Подаруй мені зірку...

- Ну це ж нереально!

- Мені пора!

Я дозволила собі закохатися, підпустила його надто близько до серця... Мені не можна бути з ним! Я не хочу зіпсувати йому життя! Я не маю права!

Все-таки його винахідливість затягнула мене у те кафе. На диво, воно було порожнім...

- Ці всі зірки для тебе, для коханої Зірки!

Це було чудо! Наді мною були сотні маленьких зірочок. Увімкнули музику. Ми кружляли у танці під зорепадом, який Макс створив для мене. Офіціант оголосив про сюрприз: “Найбільша солодка зірка для Зірки!” Це було щось неймовірне!..

Об’ївшися тортом у вигляді зірки, ми кружляли під справжнім небесним мерехтінням. Із Максом я забувала про все... Упала зірка.

- Ти встигла загадати бажання?

- Так...

- А я загадав, щоб ця мить тривала вічно! А ти що? Скажи!

- Щоб ти забув мене!

- Що? Що ти говориш?

- Я хочу, щоб ти забув мене! Зникнув! Дякую за все, але я не можу... не хочу бути з тобою!

- А зірки, що я створив для тебе?

- Вони не справжні, як і те, що між нами, як і я...

- Будуть справжні! Зачекай! Ну не втікай від мене, я ж не можу без тебе! Ти чуєш?

У мене був один вихід - втікати, зникати, зникнути назавжди! Я бігла, та вітер в обличчя зупиняв мене, сковував тіло. Так хотілося зупинитися, розказати все йому і плакати-плакати.. Важко було заборонити собі любити... Важко було примусити його забути... Та я зникнула... Він шукав мене... Але я не мала права, щоб він знайшов мене... У мене був рак...

- Я знайшов тебе, Зірко моя кохана!

- Як тобі це вдалось? Для чого ти це зробив?.. А, твій татусь завжди мав хороші зв’язки! Іди геть! Я не хочу, щоб ти мене такою бачив! Я взагалі не хочу, щоб ти мене бачив!

- Я ж люблю тебе більше за все на світі!

- Макс, нам не можна... Я не можу бути з тобою. У мене...

- Тихо, я все знаю. Мені байдуже, я хочу бути з тобою. Я зроблю твої дні казкою! Нашою казкою... Ідемо зі мною!

- Я не можу, лікарі не дозволяють виходити так пізно з палати.

- Ідемо!

Я встала з такою легкістю, ніби він подарував мені крила.

- Подивись на небо. Бачиш, ось там яскрава зірка, її звати 3ірка.

- Як смішно, їх всіх зірками називають.

- Я серйозно. Ось подивись. Її звати “Кохана Зірка”. Вона твоя!

Він подарував мені зірку... Він подарував мені казку. Я така щаслива з ним. Знаю, що колись зроблю йому боляче. І нехай мене вважають егоїсткою, та нам так добре разом. Колись у нього буде майбутнє. Він хоче назвати свою доньку Зіркою. Я думаю, його майбутня дружина не буде проти. Я не знаю, можливо, зовсім скоро я полечу на небо рахувати зірки, і вони всі будуть мої. Та тепер мені не страшно нічого... Тепер у мене є стимул жити, і байдуже, скільки...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: