Коперфільд на мотоциклі,

Зарізали, обробили, розділили... Обмили цю справу, як годиться. Господарі дали Василю також шматок м'яса за роботу.

На вулиці починав накрапати весняний дощик. Коли умілець уже зібрався їхати, господиня, тітка Валентина, налила йому ще «на коня» і запропонувала взяти кишки - мовляв, зробиш домашньої ковбаси.

Добряче «напрацьованому» Василю вже було ліньки їх пакувати. Він саме був у шкіряному фартуху, в якому різав кабана, і каже господині:

- Давай у фартух накидай їх, он у кишеню.

Загорнула Валентина ці субпродукти у газетку і дала йому. Василь засунув їх у фартух і попрямував додому.

Дощ трохи посилився. У кишеню набігла вода і газетка розповзлася. Чи то від мокрої дороги, чи від «на коня», Василя заносило аж до самої траси. Далі, як він думав, буде легше. Але на повороті, біля зупинки автобуса, його мотоцикла занесло, він гепнувся просто на очах людей, які чекали маршрутку. Всі кишки з кишені порозкидало на дорозі. Василь повзає, бідолашний, збирає їх, намагається засунути назад у фартух. Брудний, мокрий, злий і, звичайно, п'яний. У спостерігачів цієї події, звичайно, здригнулося серце - ось чоловік, в якого всі кишки розкидало по дорозі, а він ще й повзає по бруду та їх назад собі засовує!

Усі метушаться, говорять:

- Чоловіче, давай ми тебе в місто, в лікарню відвеземо - там твої кишки назад лікарі вкладуть, як треба.

А Василя вже порядно розвезло і мова заплітається. З-поміж нецензурної лайки друкувати можна тільки:

- Не потрібна мені ваша допомога!

Згріб він кишки назад у фартух, сів на мотоцикл і поїхав у своє село, при цьому дуже виляючи дорогою. В усіх, хто це бачив, «щелепи і повідвалювалися».