Чому Європа аплодує стоячи,

- Пані Наталю, як все-таки Ви потрапили до Німеччини…

- Після закінчення Львівської та Врацлавської (Польща) музичних академій, під час навчання в аспірантурі в Дрездені я успішно пройшла прослуховування в Дюссельдорфській рейнській опері, або, як кажуть, Німецькій опері над Рейном. Відтоді працюю там уже вісім років.

- Цікаво, як Ви встигали навчатися в двох навчальних закладах, до того ж у різних країнах?!

- Це дійсно були нелегкі часи… Але я дуже хотіла і любила вчитися. У Львівській музакадемії вчилася за фахом бандури, куди потрапила після Львівської спецшколи-інтернату імені Соломії Крушельницької. А от у Врацлавській я вже здобувала освіту як вокалістка.

Змушена була їздити туди-сюди, по 12 годин вистоювати на митниці, щоб дістатися на лекцію до свого професора… Пам’ятаю, одного разу не встигли й 18 кілометрів від’їхати від Львова, як зламався наш автобус. Надворі - 25 градусів морозу. Грошей - мінімум. Я стояла, готова розплакатись. Головне, що повертатися до Львова - 18 км, а шлях до Вроцлава - 700 км… Як ви думаєте, куди я подалася? (посміхається - авт.) Врешті-решт таки вдалося дістатися консерваторії. Можливо, саме ці перипетії загартували мене до небажаних несподіванок життя.

- Де було навчатися важче: на вокалістку чи на бандуристку?

- Складно було і там, і там. До прикладу, вокаліст повинен вивчити за 1,5 години стільки, скільки інструменталіст - за 8 годин…

- Пам’ятаєте своє перше знайомство зі сценою?

- Ще б пак. Цього року на

9 Травня виповнилося 25 років від мого першого виступу. Мені тоді було 7 років. Мій батько Микола Ковальов (нині заступник директора по навчальній роботі Сарненської школи – колегіуму імені Т.Г.Шевченка, заслужений вчитель України) на той час теж захоплювався вокалом, брав участь у місцевому хорі. А у 1983 році ми з батьком на честь свята в моїх рідних Сарнах виступили дуетом… (Щось зовсім ностальгічне з’явилося в очах жінки, яка на хвилину змовкла, в цей час споглядаючи вид рідного міста - авт.)

- Яку партію виконували вперше в Дюссельдорфі?

- Сюзанни з “Фігаро”. Варто зазначити, що, виконуючи цю партію, артист перебуває на сцені близько трьох годин...

- А на Україні коли востаннє виступали?

- Це було минулого року на Пасху. Виступити у Львові з оперою “Травіата” мене запросив директор Львівської опери (після того виступу “сарненській” оперній діві 20 хвилин аплодували стоячи - авт.)

На Батьківщину я взагалі рідко приїжджаю з виступами… Чомусь свої не запрошують (іронічно посміхається - авт). Поки що моя кар’єра успішно продовжує розвиватися в Європі.

Як воно є і буде…

- Важко було вживатися в чужій країні?

- Знаєте, мені пощастило, що я дуже рано поїхала з отчого дому. Тому мені набагато легше було інтегруватися в інше суспільство. Я просто звикла до самостійності.

- Ви взагалі яка за характером?

- Я - нетипова Діва. Людина із залізним характером та чоловічою хваткою. (посміхається - авт.)

- Німецьку, очевидно, знаєте досконало?

- Так. Вона для мене друга рідна мова.

- Українські страви готуєте в Німеччині?

- Так, моїм друзям вони дуже подобаються. Особливо український борщ та холодець. (сміється - авт.) Іноді варениками їх пригощаю.

- А із закордонних страв які подобаються?

- Обожнюю німецьку тушковану червону капусту та угорський гуляш.

- А з алкогольних напоїв?

- Люблю Мозельські білі вина, грузинські. Хоча не відмовлюсь і від чарочки доброго французького коньяку.

- У Сарни до кого приїжджаєте?

- До батьків. Брат проживає в Нью-Джерсі, в Сполучених Штатах. На свята теж завітав додому. А родичів на Сарненщині в мене дуже багато. Та й маю гарну подругу тут, з якою дружимо ще зі шкільних років. Я хрестила її дитину.

- Якісь хобі чи захоплення маєте?

- Небагато. Просто часу не вистачає. Люблю почитати психологію. Мабуть, якби не опера, то обрала б собі професію психолога. Займаюсь спортом, щоб тримати себе у формі. Без фанатизму, звісно.

- Ви морська чи гірська людина?

- Повністю морська. Для мене немає кращого відпочинку, ніж поїхати на Майорку, піти на пляж та слухати по IPod гарну музику...

- Поп-музика подобається?

- Окремі виконавці. Барбарі Стрейзанд, Селін Діон, Уітні Хьюстон.

- Які улюблені оперні партії?

- Віолетта з “Травіати”, Дездемона з “Отелло”, Мімі з “Богеми”, Тетяна з “Євгенія Онєгіна”.

- Є якісь неписані закони, яких дотримуються оперні артисти?

- Звісно, є. Але я не завжди їх дотримуюсь. Існує три основні настанови: не співати хворому, за день до виступу сильно не сміятися і мало розмовляти, перед виступом гарно виспатись і добре поїсти.

- Як взагалі в Європі ставляться до оперного мистецтва? Де воно найпопулярніше?

- Найпопулярніше, звісно, в Італії. Хоча найбільш розвинений оперний ринок, якщо можна так сказати, в Німеччині, в Австрії. Часто подорожуючи Німеччиною, помітила цікаву річ: в найменшому німецькому містечку є оперний театр. І глядачів вистачає, і артистів. Ви можете таке уявити, наприклад, в Сарнах? (посміхається - авт.)

- А як же визначається популярність оперного артиста?

- Скажу відверто, все залежить від промоушену. Є багато талановитих людей, які просто виступають у звичайних театрах. І в оперному мистецькому колі існують відповідні ліги. Щось схоже, як у спортсменів. Є рядові виконавці, а є - метри. Правда, звання метра серед нас набагато важче заслужити. Щоб здобути визнання та славу, разовим вдалим виступом не обійдешся…

Свій шлях в оперній кар’єрі я прокладала тільки вмінням та самовдосконаленням, без піару. Можливо, тому моє ім’я не настільки “розкручене”. Знаєте, після кожного виступу, спускаючись зі сцени, я перехрещуюсь і дякую Богу за те, що він дав мені можливість доносити до людей мистецтво, задовольняти, врешті-решт, їх естетичні потреби.

- А як щодо молодих вітчизняних виконавців?

- Повторюсь, але знову скажу - конкуренція шалена. Саме тому молодь стала серйозніше вчитися. Після відкриття кордонів на Схід артисти отримали стимул постійно підвищувати планку.

- І наостанок, пані Наталю, якби Вас запросили - продовжили б працювати в Україні?

- Швидше за все, я думаю, поєднала б виступи в Європі та в Україні. Але, повірте, понад усе хочу познайомити зі своїм мистецтвом та показати своє вміння - співвітчизникам. Але повсякчас мене турбує питання - чому в Європі аплодують стоячи, а в Україну навіть не запрошують?!.