Знайдіть спосіб порозумітися,

Ситуація доволі типова, чи не так? З одного боку - мама, яка «бажає добра» своїй доньці, а та її вперто не розуміє, з іншого, дитина, підліток, котрий прагне якнайшвидше стати дорослим, вимагає, щоб з ним рахувалися…

Проблема спілкування з дітьми так званого «середнього» віку народилася не сьогодні і не вчора. Фахівці у педагогіці пояснюють її так: мовляв, нестійкий організм дитини тягнеться за навколишнім середовищем у вир цікавого і незвіданого, за старшими, уже сформованими особистостями. Наслідки можуть бути плачевні: погані оцінки у школі, паління, а згодом і випивка. Далі - гірше. І нехай мама й тато насправді завжди допоможуть і підтримають - дівчинка-підліток у це не вірить, адже досі її лише сварили: за оцінки, за ранню зацікавленість хлопцями, за «не той» стиль одягу, за музику, яку вона слухає. Батьки не сприймали як належне її друзів, тому що вони «не з тієї» сім'ї. А потім «нормальні» діти з «нормальних» сімей залишають свою домівку і вирушають у мандри, де їх ніхто «не діставатиме». А ще (який жах!) можливі навіть малолітні самогубства, викликані стражданнями на кшталт «мене ніхто не любить, я нікому не потрібен… я заважаю жити своїм родичам, я псую життя всіх оточуючих лише своїм виглядом, тому що я негарна(-ний) і не вписуюся в цей «прекрасний світ»!..

Проблема є. Як же її

вирішити - і тій, і іншій стороні? Про це я вирішила дізнатися у педагога з тридцятирічним стажем, досвідченого класного керівника, вчительки української мови та літератури Рівненського ліцею-інтернату, а ще - матері двох чудових синів Асі Завади.

- Асю Миколаївно, мабуть, ви за ці роки спробували всі «перчинки» спілкування з підлітками? Чи в ліцеїстів таких проблем немає?

- Вихованці нашого ліцею справді відрізняються від учнів інших загальноосвітніх закладів не лише своїми розумовими здібностями, ерудованістю, а й поведінкою. Вони є членами різноманітних інтелектуальних гуртків, молодіжних громадських організацій, літературних студій, перемагають у численних обласних та республіканських конкурсах, що радує педагогів і надихає наступні покоління ліцеїстів. Я думаю, що, якби вони себе погано поводили, то їм би не вдалося досягти того, що вони мають.

- Але ж ви не будете заперечувати, що в сім'ях буває всяке? І що спілкування батьків та дітей часом переходить усі межі? Чи справді у всьому винні батьки?

- Проблема «батьків і дітей» - це вічна проблема, але і її можна вирішити. Правда, лише тоді, коли батьки спілкуються зі своїми дітьми, стають їм старшими товаришами, відвідують з ними публічні місця, навіть дискотеку. Коли думка дитини враховується поряд з думкою батька й матері. Тоді, я вважаю, ніяких болючих для батьків вчинків від дитини і бути не може. Однак, якщо це все-таки трапилося, ситуацію можна поправити. По-перше, треба вислухати своє чадо і обов'язково простити один одного. Бо не смачна страва, приготовлена мамою, зігріває душу дитині, а її просте тепле слово. Потрібно тільки вживати такі слова якомога частіше, тоді в сім'ї не буде ніяких проблем.

- По-вашому, хто виховує? Сім'я, школа, вулиця чи…

- Основою виховання, звичайно ж, є сім'я. Головну роль у психологічному настрої дитини відіграють саме батько й мати, які повинні дружно йти по життю, виховуючи своїх дітей у праці, з добротою і вимогливістю. Далі - навчальний заклад, учителі, педагоги… Від них залежить не тільки поведінка дитини під час навчання, а й бажання її вчитися. І по-третє, людину формують друзі. Але не вулиця і не «під'їзд», а справжні друзі, які допоможуть і підтримають, а не змусять її піти їхнім шляхом.

- Чи траплялися у вашій практиці випадки «виправлення» так званих «проблемних» дітей?

- Таких не траплялося. Але це не означає, що подібне не може статися. Часом буває, що учень-відмінник, приклад для всіх інших, пройде повз свого вчителя і навіть не привітається. А учень, який вчиться посередньо, щиро поцікавиться здоров'ям, запитає про життя-буття. Хоча… поганих дітей немає, всі - хороші. Головне - знайти підхід до дитини. Краще його шукати, поки маля ще в пелюшках, а не після появи несподіваних проблем.

- А що ви порадите дітям: їм також треба шукати «підхід» до своїх батьків?

- Принаймні, спробувати їх зрозуміти. Адже в нас, дорослих, чимало клопотів: треба заробляти гроші, щоб прогодувати сім'ю, треба допомагати стареньким батькам, тримати лад у господарстві… Без вашої, діточки, допомоги, ми просто не обійдемося. І не треба думати, що ви «не потрібні»: живемо ми для вас і ради вас.